Колись я тебе любив...

Пройде 20 років і ми колись зустрінемося... На твоєму лиці будуть зморшки, і, можливо, сивина поміж волосся... Та й в мене також...

То буде літо чи осінь, а може і весна... Ми будемо сидіти в парку на лавочці... І будемо говорити так, наче не бачилися сто років... Кожен розкаже про свою долю, про життя, про дітей... Згадаємо минуле...

І раптом я тобі скажу “колись я тебе любив...”...

Твоєму подиву не буде меж...

 

І в пам'яті наче знову наберуть кольорів спогади... Твої посмішки і наші жарти, твої теплі руки у холодну зиму, твої обійми, коли ти так потребувала тепла фізичного, а я душевного і навпаки... Мої “дитячі” зачіпляння, твої капризи... Наші мандрівки... Твоє волосся, яке гортав вітер... Ніяких деталей і все настільки деталізовано...

 

Ти поглянеш у мої очі і мовиш “і я тебе також...”

Моєму подиву не буде меж...

 

І в той момент ми зрозуміємо, що ті всі нюанси, яких так боялася наша юна свідомість і які виглядали непереборними перешкодами на шляху спільного майбутнього були тільки фантомами... І захочеться знову повернути твої теплі руки у холодну зиму, твої обійми, мої “дитячі” зачіпляння, твої капризи, твоє волосся, яке гортав вітер...

 

У парку буде шелестіти листя...

Я візьму тебе за руку...

У нас буде про що помовчати...

_ _ _

2011-03-21

Борис Явір Іскра