Літній дощ

Нині я попав під дощ. Літній. Зіправди літній - він був теплий і ніжний, немов поцілунки любаски на світанку.
І хоч надворі - весна...

Кожен такий дощ мені нагадує початок серпня 2009 року, коли на Театральній площі в Тернополі нас застала тепла злива. Чи не всі люди враз сховалися по магазинчиках чи установах, а ми зупинилися в центрі вмить спорожнілої площі і... як в найромантичніших, найказковіших фільмах про неземне фантастичне кохання, злилися в поцілунку...
Ох і пам’ять ця вибадлива - я забув імена своїх вчителів у школі та університеті, але пам’ятаю квіти на твоїй сукєнці, я забув мільйони дат з історії, але пам’ятаю блиск твоїх очей, я забув столиці країн світу, які колись так знав, але пам’ятаю смак твоїх губ...

Минулого не повернеш.
Та й не треба.
Але я б знову отак в літню теплу зливу злився в поцілунку.
Нехай і не з тобою...

_ _ _
© Борис Явір Іскра