Я вірю в долю і в зірки...

уривки розмов про...

* * *
Я вірю в долю і в зірки... і зірки кажуть, що я з нею - чи не ідеальна пара. Вона то слухає з милим виразом лиця і мовчить... Дзвонить вночі і каже, що дзвонить, аби я послухав її голос... Каже, аби я шукав собі іншу, але додає, що буде ревнувати і не хоче мене втратити... Дивно це все...

* * *
Зараз світ такий - суцільний супермаркет. Ніхто не цінує людей, їх слів. Колись листи чекали днями і їх несли голуби чи карети, а тепер за один вечір можна написати все, що колись за тижні чи місяці... Колись придивлялися і вибирали, тепер - вибирають і придивляються... Колись - лагодили і зберігали, тепер - купують черговий ширпотреб...

* * *
За життя навчився одного - пробувати, робити кроки назустріч. Якщо кажуть ні, то йти дальше, стукати в інші двері, але не будь-які, а в ті, до яких тягне, наче магією... А тоді... Буде видко... Просто на світі стільки всього, що стоїть на заваді людського щастя, а тільки один клей - любов...

© Борис Явір Іскра, 2014-03-12

Курвізм

...я не думаю, же всі жінки розпусні, я на се сє надію… © невідомий*

Єкби хто у Свєщеннів Галичині проводив рейтинґ продажности, то є велика певність, же галицкі курви, про єких тут і сказано, відав, багато не буде, би в тім списку сє впинили на єкімсь скромнім місцю. Перві місцє в рейтингу б зайнєли політики, історики, менти, судді, журналісти, податківці та всєкі там фест і не фест дрібонькі чиновники, єкі взєли в облогу галицкий нарід і ссут з него соки, ги п’євки кірвицю.

Колись давно, ще за Бабці Австрії, продажних політиків в Галичині називали хрунями. Правда, тогди вчителі, поліцаї та судді були більш чесними, інакше б слово хрунь стало позначєти всіх загалом продажних людий. Таких в Галичині не є багато, але єкийсь всесильний Зловмисник розставив їх поруч з ідійотами, же вни сє трафлєют на каждім кроці. Будь-єка місна рада будь-єкого населеного пункту Галичини (не лиш Галичини, але то вже єнша історія) прийме будь-єке рішенє, єке файно змащене. Файно змастити - то покласти в руки потрібної людини бажєну для неї суму. Людина буде мала нову шубку собі чи жінці, нове а́вто, новий поверх котеджу, новий басейн чи просто новий плюс до банкового рахунку. А той, хто мастит, буде мав, чєсто, ще більшу вигоду і наступним місцьом, де він буде мастив, буде рада вищого рівнє.

За гроші сє продают єк не всі, то багато хто. Під впливом партійних гроший і охоти до влади, люди сє змінюют в гіршу сторону, не чуют єнших людих, зраджуют давніх друзів. У борьбі за доступ до крихт з великого і недоступного більшости корита, є такі нечестивці, єкі ладні продати і самого себе і вшитку свою родиноньку, лиш би мати хвилинну вигоду. Так продают голоси на виборах, так продают історію во ім’є великих ідей та, чєсто, дрібоньких гроший, так продают справедливість во ім’є дрібоньких ідей та, чєсто, не дрібоньких гроший…

Правду кажучи, є ще гірша сторона курвізму. Ї мож окреслити словами «хто дорого сє продає, той тано сє віддає». То про людий, в єких низка самооцінка і єкі себе не цінуют, зато шукают цінуванє в єнших. Наприклад, єдна дівчина була із своїм хлопцьом троха стримана, а на людьох грала компанійську і кокетливу особу. Через що вони сє посварили? Звісно, через курвізм… Вона, відав, належєла до войска гордих красунь (такого типу є і хлопи), єкі жиют за руским принципом «возбудім і не дадім»: нормальний хлопец стоїт перед вибором потратити на таку красуню чєс і $ (квіти, ресторани, всєка романтиа), чи дати в 2-3-N разів меншу суму випадковій курві і отримати практично той самий результат, значний % єкого так чи інакше будут складали любощі. Но не всі порєдні хлопці готові чи хочут шукати дівчєт на єдну ніч, ходячи по сумнівних барах, клубах - є ж робота, єнші справи, а для житє сє хоче знайти Ту найкращу і, бажано, єдину. А от, єкби були борделі, то се єнше діло - тоді б кожен порєдний галичєнин міг би після тєжкого робочого дня піти до професійних сертифікованих провірених курвів. А надто горді кралі були б «в прольоті», і попит на дурних шмар би впав - всі б ґонорові чоловіки ходили до професійних курвів… Або, що зіправди ліпше, проводили б чєс із ніжними та люблєчими жінками, цінуючи єден їдного не за гроші, а за душевне тепло, єкого не купиш...

Сей курвізм - то не є причинов, то є наслідком. Причинами є позірна недоступність того, чого сє хоче, но змога то одержєти в доступний, но не все законний чи моральний спосіб хоча б того ілюзію. А за чєсів Бабці Австрії курви були леґалізовані: дієли офіційно замільдовані борделі та навіть відповідний супровід при войску - для піднятє бойового духу. Логіка зрозуміла - коли задоволений статевий інтерес, то значна чєстина суспільства буде хотіла тілько добре поїсти. І добре поспати. А єк і то задоволено, то робити революції, грати сє в продажних політиків (істориків, журналістів, суддів і так далі) будут єдиниці… Тому в Свєщеннів Галичині треба зробити борделі, ріжні такі борделі - із політиками, юристами, журналістами, істориками, ментами і так далі… А зібрати там вшитких продажних, вшитких, хто хоч раз сє продав за пачку гроший чи хвилинну вигоду. Така атракція, відав, б приносила файні прибутки Королівству, адже все сє знайде хтось, хто хоче за гроші отримати послуги, а не щирість, справедливість, правду, єких не знайдеш в склепі…

Дорогонькі порєдні галичєни, цінуймо себе, свій чєс, своїх близких та сє не продаваймо. Ні за гроші, ні за солодкі обітниці.. Ми - не товари на полицьох сільского склепу, ми - кірва і ґонор землі нашої - Свєщенної Галичини...

_ _ _
*ся цитата не синте має відношенє до статті, но закликана привернути увагу

© Борис Явір Іскра, 2014-03-13

Черги за валютою...

Сон «Черги за валютою»

Я прибув до невеликого містечка ввечері. Переночував у друзів. Зранку, не читаючи новин та не слухаючи радіо пішов на місцевий двірець купувати си квитки до Дрогобича.




Треба було їхати з двома пересадками. Чому так - в касі пояснили проблемами з потягами та напруженою ситуацією в країні. Касирка була знервована, занепокоєна, але ввічлива. Вона сказала, що квитки до Львова та потім до Трускавця є, а з Трускавця вже завершилися. Правда, додала, що є іменний квиток якогось студента, який на днях купив, а опісля здав, бо передумав їхати. Я погодився його купити, дав свої документи і зазначену суму. Касирка роздрукувала квитки і дала їх мені, порахувала гроші. Я свої квитки відразу сховав у кишеню штанів, а квиток студента уважно розглянув. На ньому була його знимка, зазначені потрібні для провірки в потязі дані. Також зверху накладена печатка двірця та від руки написано мої дані як засвідчення перекупки квитка.

Заким я стояв в черзі за квитками, в приміщенні двірця коло валютної каси зібралося багато людей. Вони зчиняли гамір та були доволі неспокійними. Правда, з часом організувалися в чергу. З розмови кількох з них зрозумів, що почалася паніка через загрозу військових дій, ширяться чутки, що курси валюти підскочать до 50%...

Раптом залунала сирена, а в гучномовець оголосили, що почалася війна…
- Чорт, - промовив я пошепки. - Почалося…

Вийшов на вулицю. Там дощ лив, наче з відра, розігрався сильний вітер, від поривів якого шарпало дерева і навіть ламало гілки. Я підняв ковнір військової куртки догори і побіг в сторону центру містечка, де жили друзі…

© Борис Явір Іскра, 2014-03-13