![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Велика частина минулого вже втрачена, і хіба винайдення омріяної машини часу дозволить дізнатися, як усе було насправді. Та, цілком можливо, що не варто винаходити такий пристрій – «білі плями» в історії розвивають уяву, провокують пізнавальний інтерес, надають науці руху та життя, але іноді в специфічних формах.
Тим не менше, своєрідною машиною часу є археологія, яка дозволяє хоч трішки заглянути у минуле. Правда, археологічні культури зазвичай не дають уявлення про етнічну належність їх носіїв, а радше про побут, умови життя, матеріальне втілення світоглядних установок. Але є особливості, які тягнуться століттями й дозволяють ідентифікувати те чи інше населення з літописно відомими племенами, етносами, народами. Останнім часом на допомогу історії приходить і генетика.
Поштовхом до написання цієї статті стала моя цікавість до історії Галичини та статті про західнослов'янські скроневі кільця [4] та про західнослов'янські прикраси з мотивом птаха [4], [6], [9], з яких, власне, я й почерпнув значну частину маловідомого україномовному читачеві матеріалу. Як ілюстрації я відібрав найбільш подібні між собою прикраси (як скроневі кільця, так і інші). При огляді варто мати на увазі, що гербом Галича та Галичини з певного часу (орієнтовно початок другого тисячоліття) вважається галка (кавка), птах з роду воронячих, а автор згаданих статей ідентифікує птахів з прикрас із соколом як родовим гербом Рюриковичів [4], [6], [9]. Особисто я вважаю, що на ювелірних виробах можуть бути різні птахи, адже стилістика виконання та фіґури зображених птахів різняться між собою, що, до речі, не виключає ймовірності зображення як сокола, так і галки як стародавніх тотемічних символів [17], [18].
Для початку варто зауважити, що поділ слов'ян на західних, східних і південних виник у часи, коли слов'янські мови (і їх народи-носії) не були вивчені в достатній мірі, і при цьому вважалося, що ці три гілки слов’янства мали відповідно три прамови. Є факти, які дають підстави стверджувати, що праслов’янська мова колись розділилася на два первісні діалекти (а разом з тим і відбувся відповідний етнічний поділ: культури празька та пеньківська — венети й анти відповідно). Досить виразні сліди цього поділу можна виявити й у лексичних, і у фонетичних явищах сучасних слов’янських мов, які, загалом розділяючи праслов’янство на західну і східну гілку, не мають, щоправда, чітких меж. Аналогічно, чіткі межі відсутні й в археологічних культур, адже відбувалося взаємопроникнення, взаємообмін – зокрема й внаслідок частих міґрацій у різних напрямках протягом тривалого часу [13], [14].
