Сон «Крилатий вбивця»

Сон «Крилатий вбивця»
Борис Явір, 2016-01-19

Перше вбивство сталося у квартирі.
Він явився в кімнату, розбивши вікно. Принаймні, так встановили слідчі і сказали нам, журналістам. Двері квартири були зачинені з середини, на килимку в коридорі були лиш сліди жертви, яка після роботи вернулася додому того дощового дня. Здавалося, коли ми зайшли, болото ще було свіжим...
В кімнаті було видно сліди боротьби - розкидані та побиті меблі. Жертва, ймовірно, чинила спротив, а вбивця шматував її гострими предметами (ножами?). Нападник тягнув її по підлозі майже через цілу кімнату, де, зрештою, під тумбою з телевізором і завдав смертельних ран. Тіло було пошматоване до невпізнання, наче працював збожеволілий м’ясник.
Одна з обставин, яка привернула увагу чи не відразу - у кімнаті було багато пір’я. Переважно в крові. Деяке - ні. Один із слідчих висловив версію, що це роздерта подушка, якою намагалася захиститися жертва, але її решток ніде не знайшли. Та й пір’я було завеликим як для подушок - моя бабця сама набивала подушки пір’ям, тому я з дитинства знав чи не весь процес, про що заявив слідчому. Тоді в когось з детективів виникла версія, що це все - релігійний  ритуал якоїсь з сект.
Зрештою, нам сказали не заважати слідству і витрутили з квартири...
Жертва жила сама. За словами сусідів, які і викликали поліцію після страшних зойків дівчини, вела тихий спосіб життя. Кожного будня йшла на роботу і верталася практично у той же час; годувала голубів, розкидаючи крихти хліба на пожежній драбині; годувала сусідських котів, залишаючи кавальчики ковбаси в спеціальній мисочці коло входу в під’їзд. Здається, була з провінції, але ніхто не знав звідки (думаю, слідчі мали знайти у базі даних).
Я вдруге прийшов в квартиру після того, як поліцаї звідти забралися, залишивши на дверях лиш стрічку із своїм лого. На ноги я вдів бахіли, аби не залишати зайвих слідів. Пройшовся квартирою. Зробив кілька знимок. Не виглядало, аби вбивця щось шукав. Складалося враження, що він піднявся пожежною драбиною, розбив вікно, напав на жертву, сталася сутичка... Можливо, якийсь маніяк... Але оте пір’я... Не давало спокою...
За словами слідчих (маю пару знайомих), ніхто з опитаних не бачив нападника - ні його проникнення, ні втечу (незважаючи на те, що будь-який рух пожежною драбиною би викликах гуркіт металу, а нападнику ж довелося подолати шість поверхів, якщо ліз з двору і вісім, якщо з даху). Чули крик дівчини, але... Ніхто ні з цього будинку, ні з будинку навпроти, не бачили і не чули руху драбиною... На всякий випадок, я ще спробував опитати жильців будинку - все те саме. Правда, якась жіночка із взагалі віддаленого дому, яка просто прийшла того дня в гості до когось з першого поверху, саркастично порадила зайти до квартири в сусідньому домі, чиї вікна виходили прямо на вікна жертви. Мені інші жильці пояснили суть жарту - там жила старенька жіночка-інвалід. Причина інвалідності - не сповна розуму. Ну, я, все-таки, пішов до неї - а раптом? Відкрила двері її доглядальниця, яка спочатку не хотіла пускати мене до старої, але на звуки нашої суперечки прийшла власниця квартири і, почувши, що я хочу дізнатися, сказала лиш два слова «ангел смерті». Коли я попросив описати, як він виглядав, вона лиш махнула рукою і пішла в свої покої...
А одну пір’їну я таки віддав на експертизу. Сказали, що не знають, що то за птах...

Друге вбивство сталося за подібних обставин. Але жодного свідка тепер взагалі не було. Навіть стареньких несповна розуму бабок...
Жертва була подібною до першої - мала середній ріст, темно-каштанової барви волосся.
І знову пір’я... Але небагато - не було слідів боротьби. Жертву вбивця застав на дивані сплячою - вона, може, й не проснулася взагалі...

І двох слів старої, які вона сказала не тільки мені, вистачило, аби містом поширилися чутки про якогось крилатого «янгола смерті». Після другого вбивства жінки старалися не бути самі, не виходити після сутінків і до світанку. На вулицях побільшало поліції, в якої не було ні підозрюваних, ні реалістичної версії подій...

Але всі заходи убезпечення не допомогли...

Третє вбивство сталося у промисловому районі.
Я якраз вертався із спортклубу, вирішив піти пішки, а так, як шлях додому був доволі далеким, довелося скоротити. Дорога проходила через район гаражів, складів та халуп бідноти. Не найспокійніший райончик, але, як поводитися чемно, то й ніхто тебе не зачепить. Тим більше, що я мав звідти кількох знайомих, з якими й займався в спортзалі.
Десь попереду йшли дві дівчини, відстань до них була далека настільки, що їхня розмова здавалася белькотанням. Раптом з-за якихось гаражів виринула крилата постать, вхопила одну з них і приземлилася з нею трохи далі - в покинутому будинку. Її подруга несамовито закричала. Я відразу витягнув телефон і подзвонив у поліцію, описуючи побачене. Спочатку виклик не хотіли прийняти, але, коли я їм представився, таки вирішили послати у той район патрульних.
Я дістав пістолет, який часто носив із собою, забіг у будинок. То були склади, дах яких давно обвалився. З невеликого приміщення в кінці великої зали чувся шум та гуркіт. Я звів курок і акуратно зайшов туди. Переді мною постав монстр у вигляді людиноподібної істоти з крилами зі спини. На його руках були величезні кігті, якими він шматував жертву. Я зробив кілька пострілів у спину, які відкинули «янгола» до стіни навпроти мене, але відтак він махнув крильми, перескочив через стіну і зник у темряві. Дівчина лежала мертва. Навколо було багато крові та пір’я...
Незабаром приїхали патрульні. Їхні колеги стикнулися із подругою жертви, встигли почути неймовірну історію, в яку спочатку не повірили, але після повідомлення диспетчера, забрали свідка з собою. Також мої слова підтвердили детективам відвідувачі бару неподалік, які здалеку бачили майже все, що відбулося і що годен було побачити...
Враховуючи різні свідчення, а також відсутність на мені крові та інших фактів, які б наштовхували на підозри, мені ніяких звинувачень не висунули, а опитали у якості свідка. Медики оглянули на наявність травм, запропонували заспокійливе, але я чемно відмовився. Якийсь поліцай навіть подякував, що я стріляв в ту тварюку...

Справа набула резонансу. Коротке інтерв’ю зі мною ледь не цілий день крутили по телебаченню (ніколи не хотів саме такої слави).
Чомусь поліція не спішила шукати вбивцю...

В різних частинах міста виникали загони самооборони. Їх переважно творили члени футбольних ультрас, спортивних чи патріотичних організацій.
Хлопці з одного із загонів самооборони запропонували мені долучитися до «полювання». Як пояснили - я один з небагатьох бачив того «янгола», а також мене «зауважали» за відвагу в ситуації. Ми домовилися про зустріч після моїх тренувань - в барі неподалік місця останнього випадку. Я самооборонівцям показав місце вбивства. Звідти ми попрямували до одного з них на квартиру - обговорювати план дій.
Неподалік жили мої друзі, то ж я запросив на «полювання» і їх.
Той, до кого ми йшли, жив на другом поверсі, вхід в квартиру був з двору. Будинок знаходився на схилі пагорба так, що від вулиці то був другий поверх, а з двору - перший. Ми зайшли у квартиру «гусячком», бо коридор під’їзду був вузьким. Пару хлопців відразу пішли з власником на кухню - готувати всім чай та каву. Ще двоє зайшли у кімнату сестер самооборонівця (були знайомими чи навіть «клинці підбивали», наскільки я зрозумів з ледь чутних вітань між ними), в якій ті з подругами дивилися телевізор. Я і ще один самооборонівець зайшли у кімнату власника, вмостилися на дивані в очікуванні кави, яку мали от-от принести з кухні...

Залунав звук будильника і я проснувся...


ілюстрація