Битва під Теребовлею 1154 року

1154 року, як помер галицький князь Володимир, трон у Галичі успадковує відносно молодий Ярослав, якого потім назвуть Осмомислом, а Ізяслав вирушив у похід на Галичину, сподіваючись скористатись зі смерті галицького князя і молодості його спадкоємця. Об'єднана дружина Ізяслава Мстиславича, до якого приєдналися васальні князі Русі та чорні клобуки, чисельно значно переважала галицьке військо.



17 лютого 1154 року руське військо підійшло до річки Серет. Ізяслав розбив армію на дві частини. Васали та чорні клобуки залишилися на березі Серета, де їх стримували галичани (на чолі з Ярославом). А Ізяслав з дружиною зумів перейти Серет і рушив на Теребовлю, де проти нього виступили решта галичан - охорона міста. Літопис зазначає, що «настала в той день [така] мла велика, що не [було] видіти до кінця списа». Результат битви начебто був непевний: над Серетом перемогли галичани, і васали та союзники Ізяслава втікли розгромлені з поля бою, проте після битви з військом Ізяслава охоронці Теребовлі відступили за мури міста. Втім, військо Ізяслава зазнало значних втрат, тому він вдався до хитрості: наказав розставити на полі бою галицькі корогви, захоплені під час битви. Частина галицького війська з Теребовлі, подумавши, що то повернулася з перемогою дружина з-за Серета, вийшла з міста і потрапила в полон до Ізяслава. Зрештою, усвідомлюючи слабкість власної дружини перед галичанами, які мали от-от вернутися із іншого боку Серету, Ізяслав змушений був втекти, наказавши стратити перед тим усіх галицьких полонених за винятком кількох «лутших людей», за яких сподівався отримати викуп.
Після поразки під стінами Теребовлі руські завойовники майже тридцять років боялися лізти у Галичину.

З річницею перемоги над східними ордами, галичани!
Галичино, будь щаслива!