![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Рідновірські секти — проблема, що заважає язичницькому відновленню
© Борис Явір, Алесь Ясноок; окрема подяка Костянтинові Рахно та Валентинові Долгочубу.
Тисячі років кожен етнос мав свій природний світогляд — язичництво (загальна назва для релігій, витворених у межах свого роду чи народу). Та у 4 ст. нової ери стався один з переломних моментів у світовій історії — Близьким Сходом та Европою почала ширитися нова релігія, витісняючи локальні народні вірування. Процес розтягнувся у часі, проте у віддалених місцевостях історія язичництва не переривалася. Починаючи з епохи Відродження, зацікавлення стародавнім минулим зростає, а з 18-19 століть — перетворюється у самостійний соціально-релігійний рух. У якихось частинах Европи цей процес був більш динамічним, у інших — більш повільним. В середині 19 століття відновлення рідної віри торкнулося і земель сучасної України. Наприклад, першими, хто зробив крок у напрямку язичництва, була Руська Трійця - Шашкевич, Головацький, Вагилевич (в Галичині, Підкарпатті), їхні починання продовжили різні письменники, як от Леся Українка, І. Франко, що писали твори не просто не християнського змісту, а й єретичного, антихристиянського чи навіть з ознаками віри давніх предків.
В кінці 19 ст. через брак знань про власне минуле та завдяки деяким дослідникам, які шукали вигоди з продажу підробок стародруків, в середовищі зацікавлених народним світобаченням осіб починає з’являтися хибне сприйняття та розуміння світоглядно-культурної спадщини, зокрема містифікації та фальсифікації. Виникають так звані “кабінетні божества”, різноманітні вигадані обряди, традиції, яких ніколи до того не існувало. Особливо цей процес розвинувся у діаспорі, а після проголошення незалежності України набув нової динаміки. Саме тоді набули поширення рідновірські секти.
Секти — релігійні об'єднання, які вченням і обрядами відрізняються від традиційних релігійних організацій, такі-собі гілки, відгалуження основного стовбура. Сектанство буває “соціальне” (опозиційність до основної релігійної організації) та “богословське” (відхід від основ традиційного віровчення). Деякі з сект мають формально традиційне чи близьке до нього вчення, але напівтоталітарні структури і методи роботи.
До основних ознак рідновірських (неоязичницьких) сект належать:
( Read more... )
© Борис Явір, Алесь Ясноок; окрема подяка Костянтинові Рахно та Валентинові Долгочубу.
Тисячі років кожен етнос мав свій природний світогляд — язичництво (загальна назва для релігій, витворених у межах свого роду чи народу). Та у 4 ст. нової ери стався один з переломних моментів у світовій історії — Близьким Сходом та Европою почала ширитися нова релігія, витісняючи локальні народні вірування. Процес розтягнувся у часі, проте у віддалених місцевостях історія язичництва не переривалася. Починаючи з епохи Відродження, зацікавлення стародавнім минулим зростає, а з 18-19 століть — перетворюється у самостійний соціально-релігійний рух. У якихось частинах Европи цей процес був більш динамічним, у інших — більш повільним. В середині 19 століття відновлення рідної віри торкнулося і земель сучасної України. Наприклад, першими, хто зробив крок у напрямку язичництва, була Руська Трійця - Шашкевич, Головацький, Вагилевич (в Галичині, Підкарпатті), їхні починання продовжили різні письменники, як от Леся Українка, І. Франко, що писали твори не просто не християнського змісту, а й єретичного, антихристиянського чи навіть з ознаками віри давніх предків.
В кінці 19 ст. через брак знань про власне минуле та завдяки деяким дослідникам, які шукали вигоди з продажу підробок стародруків, в середовищі зацікавлених народним світобаченням осіб починає з’являтися хибне сприйняття та розуміння світоглядно-культурної спадщини, зокрема містифікації та фальсифікації. Виникають так звані “кабінетні божества”, різноманітні вигадані обряди, традиції, яких ніколи до того не існувало. Особливо цей процес розвинувся у діаспорі, а після проголошення незалежності України набув нової динаміки. Саме тоді набули поширення рідновірські секти.
Секти — релігійні об'єднання, які вченням і обрядами відрізняються від традиційних релігійних організацій, такі-собі гілки, відгалуження основного стовбура. Сектанство буває “соціальне” (опозиційність до основної релігійної організації) та “богословське” (відхід від основ традиційного віровчення). Деякі з сект мають формально традиційне чи близьке до нього вчення, але напівтоталітарні структури і методи роботи.
До основних ознак рідновірських (неоязичницьких) сект належать:
( Read more... )
Позначки:
