СОН «РОВЕРОВІ ПЕРЕГОНИ У ПУСТЕЛІ»

СОН «РОВЕРОВІ ПЕРЕГОНИ У ПУСТЕЛІ»
Борис ЯВІР, 2020-02-23

Я мав взяти участь у перегонах роверових, що мали відбутися неподалік мого будиночка у пустельних горах. Сей будиночок я нещодавно отримав від друга. Пишу отримав, бо друг продав мені його за такою дешевою ціною, що написати “купив” якось несерйозно — фактично, він його подарував.

Будинок стояв за півсотні метрів від мисоподібного краю каньйону так, що вікна з північної та східної сторони виходили в його сторону. Білі стіни, небесної барви вікна та дах. Вхід був з південної сторони, з ґанку, який оперізував південну та східну сторони. По праву руку від сіней був невеликий покій з бамбетлем, столом, кількома кріслами та вікном. За ним був малий покій з грубкою, ліжком, широким підвіконням-столом та кріслом коло нього. Мабуть, це і була основа будинку, яку побудували спершу. Молода сім’я предків мого друга, очевидно, проживала у малій кімнатці з грубкою, а в більшому покої приймали гостей, тримали різні речі. Тоді з початкового ґанку зробили сіни, добудували великий покій за ними. У тому покої було все досить ошатне, ближче до західного вікна стояв стіл, навколо восьмеро стільців, на столі — гарна посудина із сухоцвітами. Також була гарна шафина із красивими старими тарілками та іншим начинням. З північного сходу в межах тої самої споруди була комора. У ній було багато стародавніх знарядь, які залишили колишні власники. Будинок бачив кілька поколінь родини мого друга, у ньому народжувалися, зростали, кохали, жили та вмирали.

орієнтовний план будинку

Рано я трохи посперечався із моєю пасією. Точніше, сперечалася вона. Чорнява красуня, яка також брала участь у перегонах, дорікала мені за моє «нерозумне придбання» будинку, адже він стояв далеко від траси у глухому місці. Так, колись тут були пасовища, родина мого друга тримала багато маржини, але після того, як на плато почала пропадати вода, господарство занепало. З часом колись покриті травами землі стали нагадувати пустелю з острівцями чагарників. Люди покинули ці місця і повертаються сюди хіба раз на рік — на перегони, чи на фестиваль, який відбувається по іншу сторону каньйону. Моя чорнявка вважала моє придбання марним, бо не бачила ніяких перспектив в цьому будинку. А я бачив чудові краєвиди, радість від усамітнення та мене захоплював дух пригод при розповідях про золотошукачів, які вимивали дорогоцінний метал із річки в долині каньйону. Річка давно вже пересохла. Але шахти лишилися.

Правда, можливо, вона бурмотіла через те, що скоро мало бути наше весілля і вона переживала за його фінансове забезпечення після такої покупки. Або ж вважала, що приятель, в якого я купив будинок із землею, був «повним невдахою» і начебто «справляв поганий вплив» на мене. Або ж вірила у його розповіді про те, що «місце прокляте, бо під час мору тут загинуло багато родичів» мого друга.
Але мені це місце наче світилося сумним спокоєм. Наче старий дідусь, який чекає своїх внуків в гості. Чекає, а їх нема.

зображення з інтернету для привернення уваги

Моя пасія трохи побурмотіла і поїхала на збір жіночої команди. Вони хотіли прибути на перегони завчасно, аби скласти приємне враження на організаторів та суддів. Не те, що я, який «був тут вп’яте і всіх вже знаю, ручкаюся і зі всіма жартую». Думаю, вона просто не виспалася цієї ночі. Попри поганий настрій, моя красуня попрощалася поцілунком, а я побажав їй успіхів на перегонах.

Я докрутив свого ровера, якого «дотягував» після нічого тренування, поскладав допоміжні знаряддя в комору, закрив двері на великий засув. Пішов до хати. Старі двері трохи рипіли. Пройшов сіни, гостьовий покій. У малому покої стояли наші дорожні сумки, на ліжку лежали якійсь речі моєї красуні. Я став коло невеликого віконця, попив недопитої вранці кави з горнятка, взятого з широкого підвіконня-столу. Поставив горня, витягнув з кишені невеликий золотий самородок, який знайшов під час нічного тренування і сам собі посміхнувся. Мене захоплював дух пригод, а за вікном  я бачив чудові краєвиди...