СОН «ПИРОГИ ВІД БАБЦІ»

СОН «ПИРОГИ ВІД БАБЦІ»
Борис ЯВІР. Сон: 08 ІIІ 2022.

Я мав двоповерхове помешкання в невеликому котеджному комплексі на краю міста, на пагорбі. Воно було крайнім в будинку, а далі вулицею, нижче схилом були ще з двійко таких же комплексів, за якими — луги та неглибока, але широка ріка. Вона творила звивисті вигини, коло яких влітку виростали високі трави. Мені з задніх вікон та частини ґанку було видко ті луги та горбогори за містом. А з передніх вікон та частини ґанку відкривався гарний вид на місто. На першому поверсі був гараж та невелика майстерня, а на другому поверсі — кухня, купальня, виходок та три невеликі покої. В одному жили мої діти, інший був моїм (але я ночував на кухні), в ще одному наразі жила моя бабця*, яку мама перевезла до мене на зиму. Моя мама мешкала трохи далі, кількома вулицями нижче в сторону річки, і час від часу приходила провідати нас. Бабця була старенькою, потребувала незначного догляду, але рвалася ще готувати їсти і робити щось по господарці, хоча я був проти. А діти — дошкільнята, хоча вже були досить самостійними.

Почалася війна. В мене замовлень не було, тому майстерня вже пару тижнів була закрита, я навіть її майже не опалював, хоча надворі ще стояв сніг та протягом доби був не сильний, але все ж мороз - треба було заощаджувати.

Аби не витрачати заощаджень, я записався у місцеву “самооборону” — ходив патрулювати вулиці. За таку роботу влада платила трохи грошей та давала пайки. Багатьох чоловіків взяли на фронт, а я не підпадав під призов, бо сам виховував двох дітей. А взяли у патруль, бо мав власну зброю. Я впросився на нічні патрулювання — так було зручно і мені, і іншим патрульним, бо майже ніхто не хотів вночі мерзнути. А я виходив на варту під 4 ночі, приходив додому якраз після світання. Будив дітей, варив сніданок і міг цілий день займатися господаркою...

В нашому місті було спокійно — здавалося, що ми на краю світу і нічого в нас не відбувається. Часом гуділа сирена, пару раз пролетіли наші літаки. Найгірше, що сталося на моєму патрулюванні — розборки з пяними приїжджими (біженцями, якщо можна було їх так назвати). Хоча у місті панував “сухий закон”, але ті десь були дістали випивку і буянили в житловому районі. Після невеликої шарпанини двоє опинилися на снігу, третій підняв руки догори і цофнув в невідомому керунку. Але його на сусідній вулиці затримав інший патруль. За ту пригоду наш команди був дав мені пару чоколядок, мовляв, для дітей.

Після пригоди я вертав додому. На душі був неспокій. Зайшов на кухню, а там — мама перевязує бабці руки. Як виявилося, бабця захотіла зробити приємність, знала, що я і діти любимо пироги, наліпила пирогів, частину навіть зварила, частина залишилася ще у вигляді варениць і начинки (бараболя з сиром) в мисці на столі. Вона не втримала баняка з окропом, він якось вирвався з рук, трохи окропу потрапило їй на руки, трохи розлялося на блят.
Діти стояли в дверях кухні — вже проснулися, я їх поцілував та сказав йти митися та перевдіватися, глянув на бабцю — ніби все гаразд, тільки шкіра рук була почервоніла, я дав мамі мазь для загоювання шкіри, а сам взявся прибирати — мити блят та стільницю... Випадок випадком, а до сніданку на кухні має бути чисто...

* Бабця Софія померла 5 VI 2019р.