![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
"чому тато має виховувати дитину? це ж материнська справа"
подібні жінки жаліються на чоловіків, які, розчарувавшись у силі закону в Україні вирішують не бути жертвами, а повертають собі дітей. в їхній уяві викладачем дітей є не мама, яка через свої марні образи не дозволяє татові брати участь у вихованні (часто, навіть попри рішення суду), яка не підпускає родичів дитини по татовій лінії до дитини, а є тато, який після розлучення хоче хоча би пару годин в тиждень бачити свою кровинку і спілкуватися з нею. не дарма вже давно єхидно іронізують, що "білий гетеросексуальний зрілий чоловік постійно щось комусь винен" - це наслідок насаджування ліволіберальної ідеології. смішно з чоловіків, які ховаються під спідниці та підтакують істеричкам (навіть, якщо ці чоловіки мають начебто "чоловічі" професії, куколдизм та підкаблучництво від того не зникає).
діти - не власність жінок (хоча, на жаль, багато жінок так думає і поводиться). діти - це нащадки двох батьків і багатьох поколінь предків. і, якщо обоє батьків є здоровими людьми, вони мають повноцінне право на рівноцінне виховання дітей. забрати це право може тільки адекватний суд (не дурні думки в голові, не шептуни, не "дузі" чи "подруги", не заздрісні родичі), або смерть.
мені казали таке в очі. мені, який від 2019 року самостійно виховує двох дітей.
я подібне читаю чи не щодня в стрічці фб в дописах від жінок, які не змогли "перевиховати" чоловіка, від якого народили дитину чи дітей (зазвичай, це жінки, які самі не можуть побудувати стабільних тривалих стосунків, а вважають, що чоловік за ними має бігати, щось доказувати і добиватися - постійно щось винен). є проста настанова "хоч тисячу кроків назустріч, але жодного кроку навздогін" - нікого не треба "добиватися" і "здобувати", бо людина - не здобич (інакше можуть думати хіба слабі люди з позицією жертви).
подібні жінки жаліються на чоловіків, які, розчарувавшись у силі закону в Україні вирішують не бути жертвами, а повертають собі дітей. в їхній уяві викладачем дітей є не мама, яка через свої марні образи не дозволяє татові брати участь у вихованні (часто, навіть попри рішення суду), яка не підпускає родичів дитини по татовій лінії до дитини, а є тато, який після розлучення хоче хоча би пару годин в тиждень бачити свою кровинку і спілкуватися з нею. не дарма вже давно єхидно іронізують, що "білий гетеросексуальний зрілий чоловік постійно щось комусь винен" - це наслідок насаджування ліволіберальної ідеології. смішно з чоловіків, які ховаються під спідниці та підтакують істеричкам (навіть, якщо ці чоловіки мають начебто "чоловічі" професії, куколдизм та підкаблучництво від того не зникає).
діти - не власність жінок (хоча, на жаль, багато жінок так думає і поводиться). діти - це нащадки двох батьків і багатьох поколінь предків. і, якщо обоє батьків є здоровими людьми, вони мають повноцінне право на рівноцінне виховання дітей. забрати це право може тільки адекватний суд (не дурні думки в голові, не шептуни, не "дузі" чи "подруги", не заздрісні родичі), або смерть.
