Великдень: а першою таки була жінка...

[borys_javir]

Великдень: а першою таки була жінка...

В богині Іштар / Астарти була сестра - володарка підземного світу, світу мертвих. Коли Іштар прийшла у її володіння, сестра вбиває поглядом смерті і підвішує на стовпі на гаку - розпинає. Через три дні Іштар воскресає.

Це стається в часі весняного рівнодення.

Іншою назвою богині Істар була Інанна - так її називали шумерці, мова яких досі вважається ізольованою і такою, що не входить у жодну відому мовну сім'ю (відомі з 4 тисячоліття до н.е.). Вавилоняни поклонялися Іштар, пов'язуючи її культ з Венерою, яка була третьою в астральній тріаді Сонце - Місяць - Венера (ця тріада також була відома і балто-слов'янам). Як вечірня зірка, вона уособлювала Венеру, а як ранкова називалася Ануніт - Люцифер (Осяйна; таким же епітетом у 1 тис.н.е. візантійці називали Богородицю, а римляни - Ісуса). Іштар в 12-7 ст. до н.е. входила і в жидівський пантеон, поки жерці Єгови не вчинили релігійної реформи, запровадивши юдаїзм.

В Европі в стародавні часи шанувалася споріднена богиня ранкової зорі - Еостра / Остара (згадана в тому числі у літописних пам'ятках 7-8 ст.н.е). Її ім'я традиційно пов'язується з прагерманським *austrōn «світанок», висхідним до загальноевропейського кореня * h₂wes- «сяяти, блищати». Похідне від цієї основи ім'я (реконструюється як * h₂ewsṓs, у спрощеному записі *Ausōs) носила одна з головних богинь праіндоевропейського пантеону - богиня світанку. До цього образу сходять грецька Еос (Ἕως, Ἠώς), римська Аврора (Aurora), латиська Аустра (Austra), литовська Аушріне (Aušrinė), ведійская Ушас (उषस्; uṣas), слов'янська Денниця, Зоряниця. З цієї ж основи утворилося загальноевропейське слово, що означає «схід» (англ. East, нім. Ost, голланд. Oost, швед. Öster, а також лат. Auster «південь»). Ім'ям богині названо свято Великодня у германомовних народів - Easter, язичницький варіант якого відзначається на весняне рівнодення. Спільність назв та навіть їхнє близьке звучання вказують на глибоку вкоріненість образу і його велику вагу в часі існування загальноевропейської мовної спільноти (3-2 тис. до н.е.).

Одним із символів Астарти була зоря поряд із місячним серпом. Цей символ можна навіть помітити на руїнах храму в Гьобеклі-Тепе - найстарішому із знайдених міст світу (10 тис. до н.е.). На зображеннях із Близького Сходу Іштар тримає в руках хрестоподібний жезл - звичайний хрест, стоячи на місячному серпі (християнська Богородиця дуже часто зображується таким же чином, що стоїть на місяці, оточена зірками). Зоря з Місяцем виступають як супутники у слов'янському фольклорі, а їхнє поєднання як символ було гербом в галицьких хорватів (зокрема, перший відомий герб Теребовлі, герб Тернополя), у балканських хорватів (відомий з 11 ст.н.е.), стало відзнакою чи частиною гербів багатьох шляхетських родин з галицьких земель.

Заглядаючи у минуле, можна висновувати, що на прадавньому етапі розвитку прапра-народи шанували Богиню ранкової зорі (була також пов'язана із богинею-Сонцем), яка була дотична до змін пір року: її вмирання (на осіннє рівнодення) символізувало зиму, а воскресіння (на весняне рівнодення) - весну. Іншими знаковими подіями у її житті було народження/переродження у світі мертвих (на зимове сонцестояння) та, можливо, весілля (на літнє сонцестояння). Віру в цю богиню перейняли різноманітні народи, зокрема европейські, арійські та близькосхідні, а фраґменти та рудименти вірувань існують досі - у назвах та обрядах до головних як язичницьких, так і християнських свят весни.

А першою таки була жінка. Мати. Богиня.