![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
borys_javirСОН «ВІДРИВАЮЧИСЬ ВІД ПЕРЕСЛІДУВАЧІВ»
Борис ЯВІР. Сон: 16 III 2021. Деталізація 04 ХІІ 2021.
Сонячний ранок. На пероні в Станіславові було гамірно. Одні люди проводжали своїх близьких, інші добігали до потяга, ще хтось тлумив ся у вузьких проходах вагону. Мені ж пощастило — я вже перебував у потязі. Провідниця вимагала в кожного показувати квитки, з двірцевого гучномовця оголошували про відбуття потяга, нарід хвилював ся. Я спостерігав за сим всім зі свого купе, ліниво позираючи то на газету, куплену в пресовій крамниці, то на чергу до потяга. Провідниця, аби не затримувати потяг, почала впускати всіх пасажирів, сказавши, що квитки перевірить потім.
Раптом у черзі люду я помітив двох знайомих — то були подвійні аґенти. Вони начебто працювали на місцеву службу безпеки, але, я добре знав, вони передавали відомості ворогу і виконували його вказівки. Мене попередили про те, що я можу мати “хвіст”, але я не думав зустріти саме їх — мали недобру славу.
Мабуть, їх цікавили відомості, які я віз з Румунії.
Недовга дорога до Львова. Королівське місто зустріло хмарами, крізь які пробивали промені Сонця — недавно був дощ.
Я вийшов в тамбур вагона завчасно, аби вискочити з потяга раніше, ніж переслідувачі. Але не вдало ся — мене помітили. Я вибіг на двірцеву площу прямо з перону, а не через підземні переходи, ринув в натовп приїжджих та від’їжджих. Я знав, що так просто мені від переслідувачів не відірвати ся, але все ж...
Коло ринку я майнув тонкими вуличками і незабаром дістав ся будинку, де мав помешкання. На останньому поверсі. Забігаючи у двері, оглянув вулицю — нікого підозрілого. Значить, відірвав ся. Сходами вибіг догори...
У помешканні вже давніше мешкала моя сестра — вона була у Львові на навчанні. Двері заперті — вона десь вийшла. Поворот ключа і я — всередині.
З кухні пахло свіжою стравою. “О, вчасно прийшов”, - подумав я. На стільниці стояв свіжозварений капусняк. Я хлебнув пару ложок і вирішив глянути, як тут поживає сестричка. На кухні був деякий безлад, декілька не помитих мисок у мийниці, продукти у холодильнику були свіжі. Я заглянув у покій сестри — там було купа розкладених по столі та коло нього книг (мабуть, щось навчальне). Тоді я відкрив свій покій. А там, замість звичного мені порядку, — жіночі речі, які вказували на те, що сестра прийняла на підселення ще когось, але мені про се не сказала.
На моєму ліжку стояла велика миска, в яку скрапувала зі стелі вода. Так, то був найвищий поверх. Так, старий будинок. Тож, певно, після дощу щось протекло.
Раптом за спиною я почув шурхіт. Обернув ся. А там стояла молода дещо бліда чорнявка з кучерявим волоссям. Вона явно була здивована, побачивши мене тут. Я її випередив:
- Хто ви така?
Здивуванню дівчини не було меж:
- Я тут живу. А ви хто? Що ви робите у моєму покої?
- Я, взагалі, то власник сего помешкання і се мій покій та моє ліжко.
В дівчини очі стали ще більш круглі. Я похитав ключами:
- А звідки, ви думаєте, у мене ключі? Може, ще документи про право власності показати?
- Наталя нічого про вас не казала, - мовила чорнявка, поправляючи свої кучері. - До речі, хто вона вам?
- Вона — моя сестра. І мені про вас теж нічого не казала... - посміхнув ся я.
Я протягнув дівчині руку вітання. Вона ніяково теж. Познайомилися.
Пішли на кухню пити каву. Вона почала рефлекторно вимивати начиння у мийниці та складати речі, соромлячись деякого безладу на кухні, тихо кинувши “перепрошую за непорядок”. Я лиш посміхнув ся і набрав воду в кавоварку. Почав шукати цукор.
- Сідайте за стіл, я все приготую, - майже прошепотіла чорнявка.
- Недавно гілки дах пробили, тож протікає після дощу. - сказала дівчина, гріючи руки до горнятка кави. - А я лиш була встигла поставити миску, аби вода не намочила ліжко, та бігала, аби віднести Наталі книжки, бо вона була взяла не ті.
- Нічого, - мовив я, - даху раду дамо, адже тепер я вернув ся на кілька місяців.
- А я де буду ... жити? - зніяковіла чорнявка.
Хотів, було сказати, що, мовляв, якось розмістимо ся, у мене ліжко широке, але вирішив бути трохи скромнішим:
- Прийде Наталя і вирішимо. До речі, коли в неї пари завершують ся?
Якраз в цю мить ми почули поворот ключів у замку, двері відкрили ся і за хвилю моя сестра великими круглими очима дивила ся на нас. Наші запитувальні погляди наче пронизували її. Від подиву Наталя аж ляснула руками перед собою:
- О, а ви вже познайомилися. Як чудово...
Борис ЯВІР. Сон: 16 III 2021. Деталізація 04 ХІІ 2021.
Сонячний ранок. На пероні в Станіславові було гамірно. Одні люди проводжали своїх близьких, інші добігали до потяга, ще хтось тлумив ся у вузьких проходах вагону. Мені ж пощастило — я вже перебував у потязі. Провідниця вимагала в кожного показувати квитки, з двірцевого гучномовця оголошували про відбуття потяга, нарід хвилював ся. Я спостерігав за сим всім зі свого купе, ліниво позираючи то на газету, куплену в пресовій крамниці, то на чергу до потяга. Провідниця, аби не затримувати потяг, почала впускати всіх пасажирів, сказавши, що квитки перевірить потім.
Раптом у черзі люду я помітив двох знайомих — то були подвійні аґенти. Вони начебто працювали на місцеву службу безпеки, але, я добре знав, вони передавали відомості ворогу і виконували його вказівки. Мене попередили про те, що я можу мати “хвіст”, але я не думав зустріти саме їх — мали недобру славу.
Мабуть, їх цікавили відомості, які я віз з Румунії.
Недовга дорога до Львова. Королівське місто зустріло хмарами, крізь які пробивали промені Сонця — недавно був дощ.
Я вийшов в тамбур вагона завчасно, аби вискочити з потяга раніше, ніж переслідувачі. Але не вдало ся — мене помітили. Я вибіг на двірцеву площу прямо з перону, а не через підземні переходи, ринув в натовп приїжджих та від’їжджих. Я знав, що так просто мені від переслідувачів не відірвати ся, але все ж...
Коло ринку я майнув тонкими вуличками і незабаром дістав ся будинку, де мав помешкання. На останньому поверсі. Забігаючи у двері, оглянув вулицю — нікого підозрілого. Значить, відірвав ся. Сходами вибіг догори...
У помешканні вже давніше мешкала моя сестра — вона була у Львові на навчанні. Двері заперті — вона десь вийшла. Поворот ключа і я — всередині.
З кухні пахло свіжою стравою. “О, вчасно прийшов”, - подумав я. На стільниці стояв свіжозварений капусняк. Я хлебнув пару ложок і вирішив глянути, як тут поживає сестричка. На кухні був деякий безлад, декілька не помитих мисок у мийниці, продукти у холодильнику були свіжі. Я заглянув у покій сестри — там було купа розкладених по столі та коло нього книг (мабуть, щось навчальне). Тоді я відкрив свій покій. А там, замість звичного мені порядку, — жіночі речі, які вказували на те, що сестра прийняла на підселення ще когось, але мені про се не сказала.
На моєму ліжку стояла велика миска, в яку скрапувала зі стелі вода. Так, то був найвищий поверх. Так, старий будинок. Тож, певно, після дощу щось протекло.
Раптом за спиною я почув шурхіт. Обернув ся. А там стояла молода дещо бліда чорнявка з кучерявим волоссям. Вона явно була здивована, побачивши мене тут. Я її випередив:
- Хто ви така?
Здивуванню дівчини не було меж:
- Я тут живу. А ви хто? Що ви робите у моєму покої?
- Я, взагалі, то власник сего помешкання і се мій покій та моє ліжко.
В дівчини очі стали ще більш круглі. Я похитав ключами:
- А звідки, ви думаєте, у мене ключі? Може, ще документи про право власності показати?
- Наталя нічого про вас не казала, - мовила чорнявка, поправляючи свої кучері. - До речі, хто вона вам?
- Вона — моя сестра. І мені про вас теж нічого не казала... - посміхнув ся я.
Я протягнув дівчині руку вітання. Вона ніяково теж. Познайомилися.
Пішли на кухню пити каву. Вона почала рефлекторно вимивати начиння у мийниці та складати речі, соромлячись деякого безладу на кухні, тихо кинувши “перепрошую за непорядок”. Я лиш посміхнув ся і набрав воду в кавоварку. Почав шукати цукор.
- Сідайте за стіл, я все приготую, - майже прошепотіла чорнявка.
- Недавно гілки дах пробили, тож протікає після дощу. - сказала дівчина, гріючи руки до горнятка кави. - А я лиш була встигла поставити миску, аби вода не намочила ліжко, та бігала, аби віднести Наталі книжки, бо вона була взяла не ті.
- Нічого, - мовив я, - даху раду дамо, адже тепер я вернув ся на кілька місяців.
- А я де буду ... жити? - зніяковіла чорнявка.
Хотів, було сказати, що, мовляв, якось розмістимо ся, у мене ліжко широке, але вирішив бути трохи скромнішим:
- Прийде Наталя і вирішимо. До речі, коли в неї пари завершують ся?
Якраз в цю мить ми почули поворот ключів у замку, двері відкрили ся і за хвилю моя сестра великими круглими очима дивила ся на нас. Наші запитувальні погляди наче пронизували її. Від подиву Наталя аж ляснула руками перед собою:
- О, а ви вже познайомилися. Як чудово...
