Поїзд № +100501

[borys_javir]

* люблю їздити поїздами...
* без імен...

Четвер...
Електричка на Львів несла мене вперід до друзів та справ. А якийсь потяг зі Львова ніс Її у протилежному керунку - на Тернопіль. Різні вектори - це доля?
Ну, ми ще зустрінемо ся...


У Львові було хмарно. Швидко владнав справи. Тиждень завершив ся тим, що ні я перед іншими, ні інші перед мном не мають боргів. І це - чудово!..

Зустрів ся із Нев. Подруга-красуня склала чудову компанію. Говорили про різне - життя, бізнес, стосунки. Прогуляли ся передвечірнім Львовом.
Небо час від часу посилало нам дощик. Це була одна із кількох причин, аби відправити ся до ще одної подруги. Там був им не довго - попереду дорога...

До вечора чекав дзвінка від Неї. Ми б мали про що поговорити, якби зустріли ся. Якби...
На все свій час, в тому числі і на зустріч...

Потяг на Стрий. Саме у ньому я побачив специфічний у певному контексті №100501. Якщо +100500 завдяки деякій video-передачі став символом абсурдних і смішних речей та подій, то, мабуть, +1 до числа тільки посилює цю властивість.

без коментарів

Я готував ся до пригод...

У вагон зайшла компанія хлопців, сіли на лавках позаду. Я кілька разів оглянув ся й помітив, що вони чи не постійно дивлять ся на мене і обговорюють. Ну, людина в темному одязі, в капелюсі та з галицьков галков на рукаві, можливо, й виділяє ся з-поміж інших (на мене часто думають, що я чи то з якихось військ, чи якоїсь специфічної організації)...

П'ятниця...
Стрий зустрів мене мряков, яка переросла у дощ. Але в приміщенні двірця було порівняно тепло. А надворі зимніло...
Зав'язала ся розмова із колишнім солдатом внутрішніх військ. Обговорили "жидівське питання" та стан справ у рідному краї. Вихідець із Борислава підтримує політику "по Збруч!". Його потяг прибув на перон, спричинивши завершення майже двогодинної розмови. Прощання потиском руки...

Сон у потязі на Станіславів... Снила ся якась реалістична незрозумілість... Ну і най — звик до таких снів...

країна, де вища освіта поставлена на конвеєр

Вже у поїзді на Татарів я побачив гори. Відразу серце зраділо — тяжко передати ці почуття конкретними словами.
Засніжені такі гори, білі-білі...
Особливо, коло Надвірної — там кілька ґрунів суцільно покрило білов ковдров. Так файно — і ліси, і луги...

ліс в околицях Надвірної

Татарів засипав мене снігом. А ще - я подзвонив Їй і ми мило гуторили...
Гори покривали ся хмарами, мов білим димом. Зимні мухи кружляли у повітрі...
Зв'язок обірвав ся у авто, коли заїхали в глибоку долину...

До села друга мене підвіз чоловік із Вінниці, який вперше був у горах. Я показав йому Петрос та Говерлу, дешо розказав. Ми побажали один одному щасливої дороги і я пішов до друга, а вінничанин поїхав у Чоп...

Вона, маленька племінниця мого друга, зустріла мене посмішков. Потім прийшла її бабця. Я розказав им їм, що нового в мене.
Друга не було - рано поїхав у робочих справах, мав бути аж через день...

Після обіду я з племінницев друга пішли до Неї. Моя подруга та її молодша сестра гостинно нас прийняли. Разом ми прогуляли ся на ґрунь, звідки відкрив ся чудовий краєвид на найвищі вершини рідного краю та сусідні хребти. Я робив знимки - люблю закріплювати побачене у такій формі...

погляд на Ґорґани

погляд в сторону Близниці

Місяць над Гуцульщинов...

погляд на Петрос та околиці

погляд на Говерлу

Вже у теплій хаті дівчата трохи дурачили ся...
Потім разом говорили про мене, про них, про життя. Душевний вечір, який хоче ся повторювати. Прощання цьомками у щоки...

Субота...
Потяг "Рахів - Львів"...

ніч на станції

Нетривкий сон...
Станіславів... Дощ... Світанок...

Фотоконкурс... Коломийські дівчата вибігли мені на зустріч. Обійми і вітання. Вони такі милі... Ах, ці теплі зустрічі...

Ми ходили з другом і знимкували за поставленими завданнями. У голову приходили різноманітні сюжети, які ми втілювали у фото. Знимки виходили специфічні, кумедні, емоційні...

друг

знимкав друг, ідея — моя та Її

дорожні знаки часу не в указ — він не спиняє ся

Приїхала подруга зі Львова. З Нев ми пішли гуляти містом. В однім з магазинів побачили відділ із весільними сукнями.
- Хочу поміряти, - сказала подруга.
Зайшли. Сказали, що у неї незабаром весілля, вона мусить вибрати сукню, а я маю зазнимкати, аби показати мамі, яка досить перебірлива. Замутили якусь таку історію...
Я порадив одне плаття, яке якраз лягло на її фіґуру. Під час примірки всіляко жартував. Продавщиці:
- А ви ще стійко тримаєте ся, як на молодого. - кинули мені й потім їй, - То ваш хлопець?
- Ні, то мій друг, - відповіла Вона.
І тут звучить фраза-"класика жанру":
- Як ви таку красуню другу упускаєте?
І дійсно — ну як я таку красуню відпускаю другови? І... якщо хочете дізнати ся відповідь, протилежну до мої, то дивіть ся романтичні кіна...
- У мене своя є. - впевнено кажу я.
- Нічим не гірша від мене. - мовить подруга.
Ми ще жартували, а потім пішли. Ця подія досить звеселила нас з подругов.

подруга

А вночи в кінотеатрі дивили ся два фільми. Перший, “Вишибала”, був вульгарним. Особливо неприємності додавав російський переклад, виконаний із лайков та явним перекручуванням назв хокейних команд. Друге кіно, “Голодні ігри” було суттєво ліпшим. У ньому добре показано, до яких негативних наслідків може привести надмірний гламур та правління жидів у ЗМІ, ТВ та політичній владі...

Неділя...
Теплі прощання із милими коломийськими красунями... Обійми і їхні прохання не їхати...
А я? Я не хотів їхати... Але добре усвідомлював, що із своїми друзями та подругами ще зустріну ся... Тому усім — сердечне “па”, а я — в дорогу...

Ранок... Потяг... Журавно... Сніг...

Львів зустрів снігом. Природа вміє жартувати на 1 квітня. І хоч я говорив, що зима затягне ся, але десь у глибині свідомості після досить теплих днів правдивої весни, такої погоди вже не хотіло ся...
Але я люблю сніг... люблю дощ... а також сонце і тепло...

Ех... рідний дім...
До нових мандрів!..

В якості післямови...
Можливо, в якійсь паралельній реальності Ми разом...
Питання лиш в тому, хто ці Ми?..

_ _ _
29 березня - 1 квітня 2012
Борис Явір Іскра