Те, що кане в лету: Тернопіль, Скалат та передмістя

[borys_javir]

без імен, а лише дати та місця...

Минулого не втримати... і не зберегти?..
Час невблаганний. Здає ся, що він минає, забираючи нас із собом, но то не так. Не час минає, а ми минаємо, минає знайомий нам світ, а ми часто ще й помагаємо му минати. Ми забираємо із собом усе, що було нам знайомим, усе, що було нам дорогим. А нові покоління приходят на сю благословенну планету і приносят щось нове, щось незвичне, але часто й просто добре забуте старе...

Я люблю мандрувати, мандрувати Галичинов, та й не лиш своїм рідним крайом...
Часто знимкую старі хати, хижі, шопи, хліви, обороги та інші будівлі, переважно збудовані чи не сто років тому. Більшість з них стоят покинуті, необжиті. Такі-си музеї під небом, музеї, які заростают бур'янами, травами та мохом. Свідки часів, які нам недоступні, свідки подій, про які ми лиш чули, свідки надій, які ся загубили десь у Всесвіті... З каждов знимков пов'язана чиясь історія, чиясь радість, чийсь сум...

Захоплення у мене викликає факт, що стародавні будівлі часто бережут стовпові конструкції, відомі ще тисячоліття тому: по периметру в материк забивали ся стовпи і між ними ставили стіни — з колод, з ріща, з вальків глини. Саме так багато народів світу, в тому числі й предки слов'ян будували собі житла та господарські приміщення. Саме так по селах і до сеї пори багато де будуют, але тепер вже частіше хліви, шопи, стодоли...

* Частина 1 * Частина 2 *

Тернопіль, Скалат та передмістя
На початку зими, яка розділяла 2012 та 2013 роки нової ери, я з другом мандрували смо околицями Скалата. Найбільше мене цікавили гори із древніми святилищами, але увагу привернули й старі хати — я завжди таким ся цікавив. Вже у Полупанівці в долині їх було кілька.
Старий необгороджений двір, на обійстю - хата та господарські приміщення. А двері! Які вони красиві — різьблені. Можливо, колись такі могли си дозволити далеко не всі й коло тої хати вирувало життя. Але... Тепер вікна ся дивлят чорнотов і пустков, яка ладна поглинути до глибини серця.

як на старі часи, то хата була з ліпших

Зовсім недалеко на роздоріжжі стоїт будівля колишнього клюбу. Доволі велика і простора, але стіни вже облущені, частково зруйновані. А колись там була сцена і молодь ся вправляла у театральній штуці. Тепер та будівля нічия, тобто державна.
Яка держава, така і будівля?..

такий в нас стан справ із культуров в селах

У Полупанівці є гора із промовистов назвов — Свята гора. З неї витікає кілька джерел, які мают славу цілющості. Після того, як я з другом відвідали смо кирниці та скали неподалік, ми пішли дорогов далі, на південь.

Вже у Старому Скалаті недалеко від траси є обійстя із ще однов старов хатов. Вона обжита, до неї вели не одні сліди по снігу.

Подвір'я заросле, а стан будівлі з виду такий, наче там живе стара людина, яка ледве дає раду тій хаті. Швидше за все, з часом тут будут руїни... Руїни, як символ епохи та тенденції занепаду народного духу. Руїни, в які ся перетворила одна з наступних хатів.

Загальний вигляд подвір'я, тепер необгородженого, вказує на колишній достаток ґаздів. З одного боку — хатина на підмурівку з каміння, з іншого — хлів з коморами. Хата мала кілька кімнат, господарське приміщення. Теперки одна із стін розвалена, інші - в тріщинах.

Не кращий стан і в хати при дорозі, вже на межі із Новосілков. Час забирає її із собом, безмовно натякаючи нам, що й наші творіння колись підут у небуття.

Навіть найбагатші палаци можут стати нікому не потрібними, як свого часу стала ся хата, багатша колись за сусідні, на що вказує її розмір та тип вікон...

У Новосілці мою увагу привернула майже повністю дерев'яна споруда, яка стоїт на крутому схилі, зарослому кущами. Подібно на зрубах будуют у Карпатах.

Теж дорогов до Скалата я з другом виділи смо старі будинки, в яких люди живут і про них дбают — двері фарбовані, вікна но́ві, є вчіплені телевізійні антени, проведено електрику та газ. Частина тих споруд вже втратили свій первісний вигляд — вони обросли прибудовами, прибудовами нового часу.

У містах теж є багато старих будівель. Вони відмінного характеру, ніж у селах, адже несут іншу архітектурну традицію. Але міська забудова минулих століть має свій колорит. Особисто мені ся подобают одно-двоповерхові будинки, стародавні внутрішні дворики, дерев'яні сходові клітки. Наприклад, у Скалаті ще ся зберегли споруди, які наче показуют усю драму старіння. На знимці зліва — дім, який прилягає до скалатського замку з заходу, а на знимці справа — двері будинку дорогов з центру на північ.

До майже трухлявих дверей за поржавілим плотом проталована стежка, з вікон часом виглядают очі, наповнені смутком і надійов на краще життя. Щодня хтось звідти виходит і йде на роботу, а ввечері ся повертає і закриває за собов двері в інше століття...

Трохи вище від будинку, в якому я живу в Тернополі є вулиця, де ще ся зберегли старі будинки. Колись то була одноповерхова окраїна міста, вимощена бруком. Як і сто літ тому, люди щовечора засинают під металічний стукіт поїздів по штриці у тих самих стінах, що й може їхні давні родичі...

вулиця Північна — колишнє передмістя...

І чомусь мені припали до душі сходи, дерев'яні сходи, які можна надибати у колись внутрішньому дворі коло вулиці князя Острозького. Вся суть у тому, що ведут вони в нікуди...

Час невблаганний...

_ _ _
© Борис Явір Іскра, 2013-01-27