Містами королів...
3 Mar 2013 06:25 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
borys_javirДух слов'янских королів - це, певно, єдине, що ся залишає у сих містах до нині...
Раненько [25 травня 2012 року] сів на потяг, яким доїхав им ді Львова. У столиці галицких королів пересів им на поїзд до Мостисьок. Спочатку було багато людей, але вже за годину-півтора вагони були майже порожніми. Недалеко від мене були якійсь спортсмени, які їхали у Польщу на змагання. А загалом, то їхало багато ґендлярів.
Крісла у потязі - м'які. Може, не настільки, як в нових Гюндаях, але досить нормальні, як на квиток за десять гривень. А от туалет був не дуже...
Від остатньої зупинки поїзда доста скоро зайшов им до пропускного пункту. Там поляк довго дивив ся на мій паспорт, перепитував, куди я їду і навіщо, але таки пустив мене до Польщі...
Ґендлярі - то є окрема розмова. Сотні чи тисячі людей щодня переходят кордон, жеби продати полякам горівку та цигарки (в основному), а купити си одяг, їжу чи якийсь товар, жеби продати вже своїм. Я бачив, в який спосіб вони переносят контрабанду, але з вами тим ділити ся не буду.
«Од можя до можя». То я не про Польщу. То про Галичину. А, чому саме так, розповім колись інакше.
У Польщі сів им на бус до Перемишля. Там познайомив ся із старшов жіночков, яка у Медиці жиє вже сім років. Причинов знайомства стало, що вона, як і я, родом з Тернополя. А також родом з Тернополя був ще один чоловік, який їхав тим бусом - вона го впізнала. Ну де би ще ся стріли, як не у бусі на Перемишль? Я - у мандри, вона - возити товар, він - на роботу...
Місто я впізнав. Но не тому, що там вже м був (правда, проїздом), а тому, що якесь воно зіправди знайоме: хати передмістя - старого «галицкого» стилю, як то є, наприклад, коло Бережан чи Коломиї, а центр міста дуже нагадує Тернопіль чи Львів. Місто по-галицки і по-европейски компактне - і то є файно. Я ходив им без допомоги мапи - так, наче знав його здавна. Мені ся здало, же я потрапив у будь-яке довоєнне галицке містечко, в якому не був зі сто літ, а життя там поволі пливе-пливе...
У Перемишлі файні дівчата. Звісно, не всі під мій смак, але я б тут жив... Та й проблеми з мовов у ня не було... Я розумів (в загальному) перемишльців, а вони розуміли мене.
Від замку вузкими вуличками спустив ся вниз до Сяну. Чудова річка! Серце защеміло так, мов повидів рідний Дністер... Пішов на берег, пройшов ся за течійов...
Ґаліція. З потяга Перемишль-Вроцлав відкриває ся файний галицкий краєвид. Якби не вузка штрика і написи зупинок польсков мовов, то б не відрізнив: сільскі хати останніх десятиліть фест подібні на такі хати з околиць Львова чи Тернополя, правда, як у багатших селах. Навіть волинскі чи подільскі хати відрізняют ся більше. А ще - горбиста місцевість нагадувала про Передкарпаття...
Люди на городах кропили бараболю від жуків - хто трактором то робив, хто вручну... У садках прибирали і косили сіно... Косами...
Ґаліцію кутала ніч... Здавало ся, звечоріло швидко.
Я, замучений спекотним днем, заснув им...
Вроцлав і діла «яворові». Коли я прибув у Вроцлав [26 травня 2012 року], якраз світало. Двірець реконструювали, тому я вийшов у місто не через головні двері, а якійсь інші. Я мав ся стріти із подругов. Коло двірця її не було, тому пішов им до Скайтавера, як було попередньо домовлено. Там і зустріли ся. Подруга відвела мене в університет, де ся навчає, і там у дворику ми поснідали.
Після невеличкої прогулянки ранковим містом, ми відправили ся на зупинку маршруток до Явора. Чому саме се місто? Відповідь проста - там живе двоюрідний брат мо́ї бабці. Він ся народив до другої світової війни у русинско-польскій сім'ї і го були записали поляком, а го сестру - русинков. Після 1946 року його депортували у Польщу...
Явор - стародавнє містечко, нагадало мені Скалат. Я з подругов були приємно вражені ратушов та площов Ринок, які побудовані у специфічному стилі (звісно, архітектура відобразила основні ціхи свої епохи, але має досить своєрідні риси). Ранковим містечком ми попрямували смо до моїх родичів.
Генрик і його жінка - дуже приємні люди. У нас було кілька годин теплого спілкування. Він згадував війну, як всі проти всіх воювали (найбільше страждало мирне населення - від усіх: і ЧА, німців, навіть УПА). Також згадував, як вони з мойов бабцьов ся стріли у Варшаві після довгих років розлуки в часі розпаду СРСР. Багато говорили про сучасні справи. Він дуже жалів, же не може мандрувати, як я — старий вже.
Коло обіду я з подругов ся вернули у Вроцлав. Се своєрідне місто: го заснували чехи, розбудовували німці, а теперки жиют поляки. Поляки, частина з яких є вихідцями зі Львова довоєнного... Червона Армія міста так і не здобула в ході другої світової війни.
Я б там поставив пам'ятник незламності Европи перед Азійов.
Внаслідок остатньої згаданої війни місто було досить поруйноване. Але приємно, же частина історичного центру ся зберегла. Вона не несе того знайомого галицкого духу із зрозумілих причин (Вроцлав - не в Галичині), але сам давній ґрад відображає дух забутих королів. Його сади, вулиці, набережна - красиві. Пошарпані роками, задимлені століттями, але привабливі...
У мене з подругов ще були суперечки про долю Галичини. Але ми ніби ся зійшли на тім, же будучне покаже, що то буде...
Прага. Вночі ми сіли смо в автобус до столиці Чехії. Рано [27 травня 2012 року] нас вітала Прага...
Я лю́блю се місто. Воно прекрасне! Саме тому мені важко якось писати про него.
Стародавні чорні вежі із золотистими дахами, вузкі вулички і закриті квартали, річка, яка любит ся підоймати нежданно, але така красива, що їй все пробачают... Карлів міст стоїт вже сотні літ і витримує все, що падає на го долю. Він бачив королів і завойовників, імператорів і бідняків... А замок привітно і велично ся вмостив над великим містом...
Заким всі цікаві об’єкти ще були закриті, то я затягнув им подругу в «Мак Дональдс» (бо тут безкоштовний Wi-Fi)... Ех, «розмір більший середнього»...
Весело згадати...
Несподіваним відкриттям став Вальдшнейский палац (дякую одній красуні за пораду го відвідати). Зараз то є резиденція ческого парламенту. Приємно було погуляти тими залами, в яких засідают керовніки найбагатшої слов'янскої держави.
А ще поряд - красивий сад. У ньому по-особливому файно рано, коли нема відвідувачів.
Ми ходили містом і я ся насолоджував його духом і красов.
Прага, я до тя ще верну!..
А потім - дорога назад. Додому. До рідного дому...
На кордоні [28 травня 2012 року] не повірили, же я з такої держави, як Україна, кілька разів перепитали (я ж з Галичини, але така відповідь б затримала мій перехід границі ще більше). Також я поміг перенести контрабанду. Було кумедно...
На останок...
Перемишль склав вражіння зрілого чоловіка — зі свойов історійов, но ще спроміжного на розвиток.
Вроцлав чомусь нагадав скинутого з престолу принца - він, скорше за все, уже не буде королем, навіть при значних успіхах у розвої.
Прага ся асоціює із зрілов королевов - має купу історії, досвіду, але ще приваблива для інших.
А Львів мені нагадує пошарпаного леґіня у літах — понищений літами, має стародавню архітектуру, але ще є перспективи розвитку, лиш би ними скористати.
Міста людскої слави і звитяг...
Міста королів... Забутих і відомих...
Міста будучного...
_ _ _
Борис Явір Іскра, спогади за травневу мандрівку
Раненько [25 травня 2012 року] сів на потяг, яким доїхав им ді Львова. У столиці галицких королів пересів им на поїзд до Мостисьок. Спочатку було багато людей, але вже за годину-півтора вагони були майже порожніми. Недалеко від мене були якійсь спортсмени, які їхали у Польщу на змагання. А загалом, то їхало багато ґендлярів.
Крісла у потязі - м'які. Може, не настільки, як в нових Гюндаях, але досить нормальні, як на квиток за десять гривень. А от туалет був не дуже...
Від остатньої зупинки поїзда доста скоро зайшов им до пропускного пункту. Там поляк довго дивив ся на мій паспорт, перепитував, куди я їду і навіщо, але таки пустив мене до Польщі...
Ґендлярі - то є окрема розмова. Сотні чи тисячі людей щодня переходят кордон, жеби продати полякам горівку та цигарки (в основному), а купити си одяг, їжу чи якийсь товар, жеби продати вже своїм. Я бачив, в який спосіб вони переносят контрабанду, але з вами тим ділити ся не буду.
«Од можя до можя». То я не про Польщу. То про Галичину. А, чому саме так, розповім колись інакше.
У Польщі сів им на бус до Перемишля. Там познайомив ся із старшов жіночков, яка у Медиці жиє вже сім років. Причинов знайомства стало, що вона, як і я, родом з Тернополя. А також родом з Тернополя був ще один чоловік, який їхав тим бусом - вона го впізнала. Ну де би ще ся стріли, як не у бусі на Перемишль? Я - у мандри, вона - возити товар, він - на роботу...
Місто я впізнав. Но не тому, що там вже м був (правда, проїздом), а тому, що якесь воно зіправди знайоме: хати передмістя - старого «галицкого» стилю, як то є, наприклад, коло Бережан чи Коломиї, а центр міста дуже нагадує Тернопіль чи Львів. Місто по-галицки і по-европейски компактне - і то є файно. Я ходив им без допомоги мапи - так, наче знав його здавна. Мені ся здало, же я потрапив у будь-яке довоєнне галицке містечко, в якому не був зі сто літ, а життя там поволі пливе-пливе...
будинки на площі Ринок
У Перемишлі файні дівчата. Звісно, не всі під мій смак, але я б тут жив... Та й проблеми з мовов у ня не було... Я розумів (в загальному) перемишльців, а вони розуміли мене.
Від замку вузкими вуличками спустив ся вниз до Сяну. Чудова річка! Серце защеміло так, мов повидів рідний Дністер... Пішов на берег, пройшов ся за течійов...
будинки над Сяном
Ґаліція. З потяга Перемишль-Вроцлав відкриває ся файний галицкий краєвид. Якби не вузка штрика і написи зупинок польсков мовов, то б не відрізнив: сільскі хати останніх десятиліть фест подібні на такі хати з околиць Львова чи Тернополя, правда, як у багатших селах. Навіть волинскі чи подільскі хати відрізняют ся більше. А ще - горбиста місцевість нагадувала про Передкарпаття...
Люди на городах кропили бараболю від жуків - хто трактором то робив, хто вручну... У садках прибирали і косили сіно... Косами...
Ґаліцію кутала ніч... Здавало ся, звечоріло швидко.
Я, замучений спекотним днем, заснув им...
Вроцлав і діла «яворові». Коли я прибув у Вроцлав [26 травня 2012 року], якраз світало. Двірець реконструювали, тому я вийшов у місто не через головні двері, а якійсь інші. Я мав ся стріти із подругов. Коло двірця її не було, тому пішов им до Скайтавера, як було попередньо домовлено. Там і зустріли ся. Подруга відвела мене в університет, де ся навчає, і там у дворику ми поснідали.
Після невеличкої прогулянки ранковим містом, ми відправили ся на зупинку маршруток до Явора. Чому саме се місто? Відповідь проста - там живе двоюрідний брат мо́ї бабці. Він ся народив до другої світової війни у русинско-польскій сім'ї і го були записали поляком, а го сестру - русинков. Після 1946 року його депортували у Польщу...
Явор - стародавнє містечко, нагадало мені Скалат. Я з подругов були приємно вражені ратушов та площов Ринок, які побудовані у специфічному стилі (звісно, архітектура відобразила основні ціхи свої епохи, але має досить своєрідні риси). Ранковим містечком ми попрямували смо до моїх родичів.
старі склепи нагадали ми Скалат мого дитинства
Яворова ратуша з різних боків
площа Ринок
Генрик і його жінка - дуже приємні люди. У нас було кілька годин теплого спілкування. Він згадував війну, як всі проти всіх воювали (найбільше страждало мирне населення - від усіх: і ЧА, німців, навіть УПА). Також згадував, як вони з мойов бабцьов ся стріли у Варшаві після довгих років розлуки в часі розпаду СРСР. Багато говорили про сучасні справи. Він дуже жалів, же не може мандрувати, як я — старий вже.
Коло обіду я з подругов ся вернули у Вроцлав. Се своєрідне місто: го заснували чехи, розбудовували німці, а теперки жиют поляки. Поляки, частина з яких є вихідцями зі Львова довоєнного... Червона Армія міста так і не здобула в ході другої світової війни.
Я б там поставив пам'ятник незламності Европи перед Азійов.
Внаслідок остатньої згаданої війни місто було досить поруйноване. Але приємно, же частина історичного центру ся зберегла. Вона не несе того знайомого галицкого духу із зрозумілих причин (Вроцлав - не в Галичині), але сам давній ґрад відображає дух забутих королів. Його сади, вулиці, набережна - красиві. Пошарпані роками, задимлені століттями, але привабливі...
майже серце Вроцлава
минуле а сучасне Вроцлава
У мене з подругов ще були суперечки про долю Галичини. Але ми ніби ся зійшли на тім, же будучне покаже, що то буде...
Прага. Вночі ми сіли смо в автобус до столиці Чехії. Рано [27 травня 2012 року] нас вітала Прага...
Я лю́блю се місто. Воно прекрасне! Саме тому мені важко якось писати про него.
Стародавні чорні вежі із золотистими дахами, вузкі вулички і закриті квартали, річка, яка любит ся підоймати нежданно, але така красива, що їй все пробачают... Карлів міст стоїт вже сотні літ і витримує все, що падає на го долю. Він бачив королів і завойовників, імператорів і бідняків... А замок привітно і велично ся вмостив над великим містом...
ранковими вулицями Праги
річка Чертовка
Заким всі цікаві об’єкти ще були закриті, то я затягнув им подругу в «Мак Дональдс» (бо тут безкоштовний Wi-Fi)... Ех, «розмір більший середнього»...
Весело згадати...
Несподіваним відкриттям став Вальдшнейский палац (дякую одній красуні за пораду го відвідати). Зараз то є резиденція ческого парламенту. Приємно було погуляти тими залами, в яких засідают керовніки найбагатшої слов'янскої держави.
А ще поряд - красивий сад. У ньому по-особливому файно рано, коли нема відвідувачів.
у дворі палацу
Ми ходили містом і я ся насолоджував його духом і красов.
Прага, я до тя ще верну!..
А потім - дорога назад. Додому. До рідного дому...
сільский галицкий краєвид на захід від Перемишля
таков може бути Галичина й на схід від Перемишля, варто лиш захтіти
На кордоні [28 травня 2012 року] не повірили, же я з такої держави, як Україна, кілька разів перепитали (я ж з Галичини, але така відповідь б затримала мій перехід границі ще більше). Також я поміг перенести контрабанду. Було кумедно...
На останок...
Перемишль склав вражіння зрілого чоловіка — зі свойов історійов, но ще спроміжного на розвиток.
Вроцлав чомусь нагадав скинутого з престолу принца - він, скорше за все, уже не буде королем, навіть при значних успіхах у розвої.
Прага ся асоціює із зрілов королевов - має купу історії, досвіду, але ще приваблива для інших.
А Львів мені нагадує пошарпаного леґіня у літах — понищений літами, має стародавню архітектуру, але ще є перспективи розвитку, лиш би ними скористати.
Міста людскої слави і звитяг...
Міста королів... Забутих і відомих...
Міста будучного...
_ _ _
Борис Явір Іскра, спогади за травневу мандрівку
