![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
borys_javirПро мене вийшла стаття на 20minut.ua.
Тернополянин Борис Явір Іскра
Борис Явір Іскра щиро вірить, що все на світі пов’язане між собою. Тому він намагається прислухатися до природи, ловлячи невимовні знаки. Окрім цього, тернополянин пише твори, шукає стародавні городища та обожнює екстремальний спорт.
Дивлячись на нього, складається враження, що «машина часу» перенесла в далеке століття, коли чоловіки обов’язково ходили в головному уборі. А з’явитися без нього в громадському місті – означало вийти на вулицю голим.
Терноплянин Борис Явір Іскра манерами своєї поведінки схожий на знатного джентльмена, котрого, як у відомому фільмі «Іван Грозний міняє професію» просто «закинуло» в наш час. Під час інтерв’ю Борис красномовно відповідав на запитання, поводився врівноважено та по-інтелігентськи. Мабуть, тим хто зустрічався з ним хоча б раз за чашкою чаю, цей чоловік запам’ятається на все життя.
У ході розмови нам вдалося багато дізнатися про захоплення талановитого тернополянина. Оскільки Борис Явір схиляється до язичництва, ми також поцікавилися, яким він бачить своє майбутнє весілля. Ексклюзивні цікавинки зустрічі – в інтерв’ю «20 хвилин».
- Ви маєте «пристрасть» - відкривати стародавні городища. Яка Ваша остання знахідка?
- На минулих вихідних побував на городищі, неподалік від Рогатина Івано-Франківської області. Воно існувало приблизно в дев’ятому-тринадцятому століттях. Там я натрапив на святилище, яке носило ще й астрономічний характер. Як виявилося, на тому місці слідкували за положенням сонця. Як на мене, такі історичні знахідки надзвичайно важливі для нас, бо з них ми відкриваємо свою культурну спадщину. А пам’ятати історію, робити певні висновки, брати найцікавіше у майбуття – ось, що нам потрібно. Про такі городища мусять знати не тільки археологи чи історики, а й пересічні люди. Адже саме так починається усвідомлення древності рідного духу.
- Можливо, Ви думали узагальнити увесь матеріал та видати книгу?
- Насправді робота тільки починається. Я викладаю статті з краєзнавства у своєму блозі, на сайтах та публікую у львівському виданні «Збруч». Загалом уже відвідав більше десяти городищ Галичини. Хоча, зізнаюся, що історичних досліджень з цього приводу дуже мало, а тому дані з різних джерел іноді не співпадають.
- А як Ви знаходите ті городища, бо то, непевне, не так легко?
- Перш за все, покладаюся на власну інтуїцію. Проїжджаючи якусь місцевість, буває, бачу ділянку неподалік дороги, яка специфічно вирізняється серед інших. Фотографую її, при потребі роблю замальовки. Повернувшись додому, шукаю інформацію в Інтернеті. Зазвичай пошукова система видає масу інформації. Але інколи ніяких згадок про певну місцевість немає. Так було, наприклад, із Чортовою горою, що біля Рогатина. Тепер на її місці знаходиться ботанічний заповідник, а колись було городище-святилище. Коли інформації обмаль, звертаюся за допомогою до місцевих істориків та археологів. Часто спілкуюся з археологом Орестом Корчинським, якого знаю особисто. Він, до речі, пише до моїх публікацій хороші відгуки, дуже приємно почути такі слова від компетентної людини.
- Чому захоплюєтеся краєзнавством, адже за освітою Ви – не історик?
- Люблю цим займатися, причому ще зі шкільних років. Знаєте, коли витягую із землі кавалок речі із глиняною обмазкою, якому вже тисячі років, то відчуваю трепет і пізнавальний екстаз.
- Наскільки мені відомо, Ви – язичник. Тобто до церкви Ви не ходите?
- Я – пантеїст (пантеїзм – вірування чи вчення, яке представляє природний світ, включаючи людину, частиною божества – прим. авт.). Упевнений, що увесь світ наповнений божественним духом. Я ідеаліст, а тому переконаний, що ідея – це головне. Люди можуть безкінечно сперечатися, скільки імен у Бога, і якої він статі, хоча, як на мене це другорядне. До церкви я не ходжу. Адже хочу бути чесним, перш за все, із собою. Є атеїсти, яке все життя ходять до церкви. Як на мене, це - лицемірство.
- Цікаво, які основні свята відзначають язичники?
- На свято Купали колись їздив у село Кудринці, яке знаходиться на березі річки Збруч. Там традиційно пускали вогневе колесо, плигали через вогонь. Було весело й цікаво. Цього року взяв участь у святкуванні Купала на березі Тернопільського ставу. Якщо говорити про свята, то дуже мало людей задумуються над тим, що звичаї, яких вони так дотримуються, - спадщина язичництва. Приміром, готування куті як ритуальної справі, водіння кози, ставлення дідуха, спалення соломи на третій день Різдва. Ці народні традиції передавалися тисячоліттями, і, мабуть, ще будуть передаватися тисячоліттями.
- Як Ви ставитесь до природи? Адже, язичники відчувають особливий зв'язок з навколишнім світом…
- Вірю, що все на світі взаємопов’язано. Часто це проявляється через іноді незначні, малопомітні знаки, тож я намагаюся піймати ці невимовні знаки.
- Ви часто порівнюєте Тернопіль і Прагу. Що бачите спільного?
- Як на мене, серед слов’янських народів чехи – ті, на кого варто рівнятися. Адже в цій країні не тільки розвинена соціально-економічна ситуація, але й самі жителі вміло зберегли свій зв'язок з культурною минувшиною. Думаю, потрібно брати приклад з того, як потрібно ставитися до своєї країни та історії.
- Над якими прозовими творами Ви нині працюєте?
- Наразі готую таку собі епопею про події в паралельній реальності Галичини, про переосмислення етнічності, політичних процесів. В основі розповідей – війна. Але не та, де застосовують зброю, а, скоріш, як психологічне явище.
- Скоро закінчите роботу?
- Творчість немає планів. Я працюю тоді, коли є натхнення.
- У Вас є муза?
- Чудове натхнення для своєї нової книги – це руїни, які нас оточують. Споглядаючи розвалені убогі будинки на Тернопільщині, можна легко описати картину війни. А якщо хтось із закордонних читачів побачив би такі знімки, то подумав би, що в нашій країні і справді точиться запекла боротьба. Моєю музою є саме життя.
- Ви маєте кохану половинку?
- Може я її вже зустрів, а вона не зізнається (посміх. – прим. Авт.).
- Якою повинна бути Ваша обрана?
- Ну, напевне, вона має бути специфічною особистістю, такою, як і я. Відомо, що від природи чоловік має менший запас слів, аніж жінка, тому мені має подобатися не тільки, що вона говорить, а й як говорить. Звичайно, хотілося б, аби в нас були спільні інтереси та захоплення. Адже тоді спільних тем для спілкування було б набагато більше. Я сумніваюся, що коли одружуся, то забуду про мандри. Адже це те, чим я живу. Значить, майбутній пані Явір доведеться або мандрувати зі мною, або змиритися з цією «пристрастю».
- Яким Ви бачите своє весілля?
- Уявляю казку. Перш за все, на шлюб мають благословити батьки. Можна організувати виїзну церемонію на природу, щоб весільна брама була повністю заквітчана. Окрім того, шлюб має давати людина, котра сама одружена та щаслива та багатодітна в подружньому житті. Та найбільше хочу, аби моя майбутня дружина в той щасливий день почувала себе королевою.
- Маєте якісь інші захоплення?
- Займаюся спортом. Люблю лазити по скелям, плавати, їжджу на ровері на великі дистанції. Інколи стрибаю з парашутом.
- Що побажаєте молодим тернополянам, аби досягнути успіху в улюбленій справі?
- Вірити в себе. Бути чесним з іншими та із собою. До того ж, потрібно намагатися нести у світ добро, радість, щастя та чарівну посмішку.
ДОСЬЄ
Борис ЯВІР ІСКРА
Народився 16 липня 1985 року в Тернополі.
Освіта: вища (магістр педагогічної освіти, а також спеціаліст з образотворчого мистецтва).
Робота: письменник, вчитель, журналіст, поліграфіст.
Улюблена музика: фольк, народна музика Галицького регіону. Подобається кельтська музика, класика, мелодійний рок та інше.
Улюблені фільми: «Небувала країна», «Престиж», «Епопея про Джейсона Борна», «Життя – це чудо», японські мультфільми тощо.
Книги, які до смаку: наукова й наукова-популярна література (археологія, мовознавство, генетика, астрономія).
Наталія БУРЛАКУ, 20.10.2013
Тернополянин Борис Явір Іскра
мріє про казку на весіллі
Борис Явір Іскра щиро вірить, що все на світі пов’язане між собою. Тому він намагається прислухатися до природи, ловлячи невимовні знаки. Окрім цього, тернополянин пише твори, шукає стародавні городища та обожнює екстремальний спорт.
Дивлячись на нього, складається враження, що «машина часу» перенесла в далеке століття, коли чоловіки обов’язково ходили в головному уборі. А з’явитися без нього в громадському місті – означало вийти на вулицю голим.
Терноплянин Борис Явір Іскра манерами своєї поведінки схожий на знатного джентльмена, котрого, як у відомому фільмі «Іван Грозний міняє професію» просто «закинуло» в наш час. Під час інтерв’ю Борис красномовно відповідав на запитання, поводився врівноважено та по-інтелігентськи. Мабуть, тим хто зустрічався з ним хоча б раз за чашкою чаю, цей чоловік запам’ятається на все життя.
У ході розмови нам вдалося багато дізнатися про захоплення талановитого тернополянина. Оскільки Борис Явір схиляється до язичництва, ми також поцікавилися, яким він бачить своє майбутнє весілля. Ексклюзивні цікавинки зустрічі – в інтерв’ю «20 хвилин».
- Ви маєте «пристрасть» - відкривати стародавні городища. Яка Ваша остання знахідка?
- На минулих вихідних побував на городищі, неподалік від Рогатина Івано-Франківської області. Воно існувало приблизно в дев’ятому-тринадцятому століттях. Там я натрапив на святилище, яке носило ще й астрономічний характер. Як виявилося, на тому місці слідкували за положенням сонця. Як на мене, такі історичні знахідки надзвичайно важливі для нас, бо з них ми відкриваємо свою культурну спадщину. А пам’ятати історію, робити певні висновки, брати найцікавіше у майбуття – ось, що нам потрібно. Про такі городища мусять знати не тільки археологи чи історики, а й пересічні люди. Адже саме так починається усвідомлення древності рідного духу.
- Можливо, Ви думали узагальнити увесь матеріал та видати книгу?
- Насправді робота тільки починається. Я викладаю статті з краєзнавства у своєму блозі, на сайтах та публікую у львівському виданні «Збруч». Загалом уже відвідав більше десяти городищ Галичини. Хоча, зізнаюся, що історичних досліджень з цього приводу дуже мало, а тому дані з різних джерел іноді не співпадають.
- А як Ви знаходите ті городища, бо то, непевне, не так легко?
- Перш за все, покладаюся на власну інтуїцію. Проїжджаючи якусь місцевість, буває, бачу ділянку неподалік дороги, яка специфічно вирізняється серед інших. Фотографую її, при потребі роблю замальовки. Повернувшись додому, шукаю інформацію в Інтернеті. Зазвичай пошукова система видає масу інформації. Але інколи ніяких згадок про певну місцевість немає. Так було, наприклад, із Чортовою горою, що біля Рогатина. Тепер на її місці знаходиться ботанічний заповідник, а колись було городище-святилище. Коли інформації обмаль, звертаюся за допомогою до місцевих істориків та археологів. Часто спілкуюся з археологом Орестом Корчинським, якого знаю особисто. Він, до речі, пише до моїх публікацій хороші відгуки, дуже приємно почути такі слова від компетентної людини.
- Чому захоплюєтеся краєзнавством, адже за освітою Ви – не історик?
- Люблю цим займатися, причому ще зі шкільних років. Знаєте, коли витягую із землі кавалок речі із глиняною обмазкою, якому вже тисячі років, то відчуваю трепет і пізнавальний екстаз.
- Наскільки мені відомо, Ви – язичник. Тобто до церкви Ви не ходите?
- Я – пантеїст (пантеїзм – вірування чи вчення, яке представляє природний світ, включаючи людину, частиною божества – прим. авт.). Упевнений, що увесь світ наповнений божественним духом. Я ідеаліст, а тому переконаний, що ідея – це головне. Люди можуть безкінечно сперечатися, скільки імен у Бога, і якої він статі, хоча, як на мене це другорядне. До церкви я не ходжу. Адже хочу бути чесним, перш за все, із собою. Є атеїсти, яке все життя ходять до церкви. Як на мене, це - лицемірство.
- Цікаво, які основні свята відзначають язичники?
- На свято Купали колись їздив у село Кудринці, яке знаходиться на березі річки Збруч. Там традиційно пускали вогневе колесо, плигали через вогонь. Було весело й цікаво. Цього року взяв участь у святкуванні Купала на березі Тернопільського ставу. Якщо говорити про свята, то дуже мало людей задумуються над тим, що звичаї, яких вони так дотримуються, - спадщина язичництва. Приміром, готування куті як ритуальної справі, водіння кози, ставлення дідуха, спалення соломи на третій день Різдва. Ці народні традиції передавалися тисячоліттями, і, мабуть, ще будуть передаватися тисячоліттями.
- Як Ви ставитесь до природи? Адже, язичники відчувають особливий зв'язок з навколишнім світом…
- Вірю, що все на світі взаємопов’язано. Часто це проявляється через іноді незначні, малопомітні знаки, тож я намагаюся піймати ці невимовні знаки.
- Ви часто порівнюєте Тернопіль і Прагу. Що бачите спільного?
- Як на мене, серед слов’янських народів чехи – ті, на кого варто рівнятися. Адже в цій країні не тільки розвинена соціально-економічна ситуація, але й самі жителі вміло зберегли свій зв'язок з культурною минувшиною. Думаю, потрібно брати приклад з того, як потрібно ставитися до своєї країни та історії.
- Над якими прозовими творами Ви нині працюєте?
- Наразі готую таку собі епопею про події в паралельній реальності Галичини, про переосмислення етнічності, політичних процесів. В основі розповідей – війна. Але не та, де застосовують зброю, а, скоріш, як психологічне явище.
- Скоро закінчите роботу?
- Творчість немає планів. Я працюю тоді, коли є натхнення.
- У Вас є муза?
- Чудове натхнення для своєї нової книги – це руїни, які нас оточують. Споглядаючи розвалені убогі будинки на Тернопільщині, можна легко описати картину війни. А якщо хтось із закордонних читачів побачив би такі знімки, то подумав би, що в нашій країні і справді точиться запекла боротьба. Моєю музою є саме життя.
- Ви маєте кохану половинку?
- Може я її вже зустрів, а вона не зізнається (посміх. – прим. Авт.).
- Якою повинна бути Ваша обрана?
- Ну, напевне, вона має бути специфічною особистістю, такою, як і я. Відомо, що від природи чоловік має менший запас слів, аніж жінка, тому мені має подобатися не тільки, що вона говорить, а й як говорить. Звичайно, хотілося б, аби в нас були спільні інтереси та захоплення. Адже тоді спільних тем для спілкування було б набагато більше. Я сумніваюся, що коли одружуся, то забуду про мандри. Адже це те, чим я живу. Значить, майбутній пані Явір доведеться або мандрувати зі мною, або змиритися з цією «пристрастю».
- Яким Ви бачите своє весілля?
- Уявляю казку. Перш за все, на шлюб мають благословити батьки. Можна організувати виїзну церемонію на природу, щоб весільна брама була повністю заквітчана. Окрім того, шлюб має давати людина, котра сама одружена та щаслива та багатодітна в подружньому житті. Та найбільше хочу, аби моя майбутня дружина в той щасливий день почувала себе королевою.
- Маєте якісь інші захоплення?
- Займаюся спортом. Люблю лазити по скелям, плавати, їжджу на ровері на великі дистанції. Інколи стрибаю з парашутом.
- Що побажаєте молодим тернополянам, аби досягнути успіху в улюбленій справі?
- Вірити в себе. Бути чесним з іншими та із собою. До того ж, потрібно намагатися нести у світ добро, радість, щастя та чарівну посмішку.
ДОСЬЄ
Борис ЯВІР ІСКРА
Народився 16 липня 1985 року в Тернополі.
Освіта: вища (магістр педагогічної освіти, а також спеціаліст з образотворчого мистецтва).
Робота: письменник, вчитель, журналіст, поліграфіст.
Улюблена музика: фольк, народна музика Галицького регіону. Подобається кельтська музика, класика, мелодійний рок та інше.
Улюблені фільми: «Небувала країна», «Престиж», «Епопея про Джейсона Борна», «Життя – це чудо», японські мультфільми тощо.
Книги, які до смаку: наукова й наукова-популярна література (археологія, мовознавство, генетика, астрономія).
Наталія БУРЛАКУ, 20.10.2013
