![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
borys_javirВона любила го над усе. У сесім леґіникови найшла більше, ніж в найліпших цімборах. Її любові не було меж. Сє здавало, шо вона годна віддати для него душу...
А він... А шо він? Співав на її мові сороміцкі коломийки ліпше від її цімборів, балакав на її мові борше, ніж день змінює ніч, повідав їв нечувані казки про невиджені краї, в котрих побував, грав на флоєрі чудні мелодії, від яких аж серце то співало, то плакало... Го темно-русе волосє мало якийсь неприроден блиск і завше пахло зеленими травами та косицєма далеких недосєжних полонин, в очах сарахкітно палали оґні і сє здавало, шо при каждім поглєді сє сипали іскри, часом й зиндри, го голос був солодким, гикой мід а гірска вода, він був ніжним, єк літний вітер, а вуса пахли рутов... Мой, черленов...
Вона любила го над усе. У сесім леґіникови найшла більше, ніж в найліпших цімборах. Її любові не було меж. Сє здавало, шо вона годна віддати для него душу...
А він... А шо він?... Він завше був непосидним. Завше кудись ішов. Мандрував си від села до села. І в каждім другім (третім) селі го чекала єнша вона...
Вони любили го понад усе. У сесім леґіникови найшли більше, ніж в найліпших цімборах. Їх любові не було меж. Сє здавало, шо вони годні віддати для него душу...
А він... А шо він? Співав на їх мові сороміцкі коломийки ліпше від їх цімборів, балакав на їх мові борше, ніж день змінює ніч, повідав їм нечувані казки про невиджені краї, в котрих побував, грав на флоєрі чудні мелодії, від яких аж серце то співало, то плакало... Го темно-русе волосє мало якийсь неприродний блиск і завше пахло зеленими травами та косицєма далеких недосєжних полонин, в очах сарахкітно палали оґні і сє здавало, шо при каждім поглєді сє сипали іскри, часом й зиндри, го голос був солодким, гикой мід а гірска вода, він був ніжним, єк літний вітер, а вуса пахли рутов... Мой, черленов...
А він... А шо він?... Він завше був таким чудним і непосидним... Завше кудись ішов. Завше сє рухав вперід, за новими пригодами, за новими нечуваними казками про невиджені краї... Він був файним любком. Кажда кубіта такого, виднів, би хтіла мати... Короткі ночі він робив ше коротшими а солодшими... Вони от того й чекали го із великов відданістьов... А він по пригодах а мандрах знов сє спускав з гір у доли, ішов до своїх ксень і марік (ксень і марік, бо такі імена чєсто сє трафлєют в горах...), покіть...
А він... А шо він? Співав на її мові сороміцкі коломийки ліпше від її цімборів, балакав на її мові борше, ніж день змінює ніч, повідав їв нечувані казки про невиджені краї, в котрих побував, грав на флоєрі чудні мелодії, від яких аж серце то співало, то плакало... Го темно-русе волосє мало якийсь неприроден блиск і завше пахло зеленими травами та косицєма далеких недосєжних полонин, в очах сарахкітно палали оґні і сє здавало, шо при каждім поглєді сє сипали іскри, часом й зиндри, го голос був солодким, гикой мід а гірска вода, він був ніжним, єк літний вітер, а вуса пахли рутов... Мой, черленов...
Вона любила го над усе. У сесім леґіникови найшла більше, ніж в найліпших цімборах. Її любові не було меж. Сє здавало, шо вона годна віддати для него душу...
А він... А шо він?... Він завше був непосидним. Завше кудись ішов. Мандрував си від села до села. І в каждім другім (третім) селі го чекала єнша вона...
Вони любили го понад усе. У сесім леґіникови найшли більше, ніж в найліпших цімборах. Їх любові не було меж. Сє здавало, шо вони годні віддати для него душу...
А він... А шо він? Співав на їх мові сороміцкі коломийки ліпше від їх цімборів, балакав на їх мові борше, ніж день змінює ніч, повідав їм нечувані казки про невиджені краї, в котрих побував, грав на флоєрі чудні мелодії, від яких аж серце то співало, то плакало... Го темно-русе волосє мало якийсь неприродний блиск і завше пахло зеленими травами та косицєма далеких недосєжних полонин, в очах сарахкітно палали оґні і сє здавало, шо при каждім поглєді сє сипали іскри, часом й зиндри, го голос був солодким, гикой мід а гірска вода, він був ніжним, єк літний вітер, а вуса пахли рутов... Мой, черленов...
А він... А шо він?... Він завше був таким чудним і непосидним... Завше кудись ішов. Завше сє рухав вперід, за новими пригодами, за новими нечуваними казками про невиджені краї... Він був файним любком. Кажда кубіта такого, виднів, би хтіла мати... Короткі ночі він робив ше коротшими а солодшими... Вони от того й чекали го із великов відданістьов... А він по пригодах а мандрах знов сє спускав з гір у доли, ішов до своїх ксень і марік (ксень і марік, бо такі імена чєсто сє трафлєют в горах...), покіть...
© Борис Явір Іскра, початок 2000х
