ЗАХІДНОСЛАВІЯ. Альтернативна історія міжвоєнного періоду

[borys_javir]

ЗАХІДНОСЛАВІЯ. АЛЬТЕРНАТИВНА ІСТОРІЯ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ.
© Борис ЯВІР ІСКРА, на основі реальних фактів та концепції Владислава Бороди

Частина науковців вважає, що існує багато Всесвітів, що вони можуть бути альтернативними реальностями, які існують паралельно, але події від ключових точок історії розвиваються в інші напрямки, ніж звичні для нас. Ключових точок не минути, вони подібні чи навіть ідентичні для всіх Всесвітів, але те, що відбувається між ними, може до приголомшення дивувати. Описана історія, мабуть, трафилася у якійсь іншій реальності. Вона може подобатися чи ні, але звичний для нас хід подій створював свого часу передумови для альтернативного розвитку національно-визвольних процесів, що прослідували у Центральній Европі після розпаду Австро-Угорщини. Яким же міг бути цей альтернативний міжвоєнний період — між Першою та Другою війнами - для Галичини зокрема та її сусідів загалом?

Історичні обставини початку 20 століття як передумови союзу трьох західнослов'янських держав
На початку листопада 1918 року почала розвалюватися Австро-Угорщина. На її теренах виникали нові держави, зокрема Австрійська республіка, Угорщина, Чехословаччина, Польща, ЗУНР (Галицька держава), деякі терени відійшли до сусідніх держав, а деякі стали спірними. Наприклад, молода Галицька республіка за площею 70 тисяч км² майже не відрізнялася від інших середніх держав континенту - Австрії, Угорщини чи Греції, а щодо населення - 6,2 млн осіб - залишила позаду Швецію, Норвегію, Фінляндію, Голландію, Данію. Щоправда, такою вона була недовго, оскільки впродовж місяця майже половину її території окупували Польща й Румунія, наприкінці року - Угорщина. 3, 7

З розпадом Австро-Угорщини чехословацький уряд і уряд Галицької держави встановили контакти і торгові угоди. Галичани давали необхідну чехам нафту, а ті, в свою чергу, поставляли їм амуніцію, в якій ті мали велику потребу для війни з Польщею. В умовах постійної війни галичани проявили велику дипломатичну активність - з Києвом, Прагою, Будапештом, Віднем, Берліном, а також і з далекими західними партнерами дипломатично-консульських взаємин. Одним із перших відкрито представництва у Києві (діяло до 22 січня 1919 р) та у Празі (з 18 грудня 1918 р. його очолював С. Смаль-Стоцький), Відні (М. Василько, пізніше В. Сінгалевич, О. Колесса) й Будапешті. 1, 3

22 січня делеґація від ЗУНР спільно із представниками УНР проголошують Злуку двох держав на правах автономії. Частина уряду Галицької держави були проти такого кроку, проводячи перемовини із Чехією. До того ж, керівники України не давали жодних ґарантій допомоги галичанам. А, як вияснилося пізніше, українці вели сепаратні перемовини із Польщею. Вже 23 січня 1919 року чехи спробували моральним тиском здобути Тєшин, поляки чинили опір. Варшава звинуватила чехів у репресіях, але лідери Антанти на хотіли чвар між своїми партнерами, вислухали обидві сторони і доручили комісії з польських справ на чолі з французом Ж. Нулансом залагодити польсько-чеський конфлікт. В той же час, тривали запеклі бої у Східній Галичині, що відволікли збройні сили поляків і завадили успішному здійсненню всіх оперативних планів генерала Т. Розвадовського біля Самбора. ГД змогла домовитися про спільні дії з чехословаками проти поляків, адже у тих теж були свої територіальні претензії. Опір Галицької армії польському наступові заохотив чехів до непримиренності у їхній боротьбі. Військова співпраця створювала додаткову причину для союзу. 1, 2

Тримісячні бої не привели до вирішальної перемоги, галичани почали лютневу Вовчухівську операцію, в ході якої майже відбили Львів у поляків, тому польські діячі в Парижі й на батьківщині вже схилялися до негайного розмежування з галичанами навіть з відмовою від Львова або цілого Бориславського нафтодобувного басейну. Але представники Антанти вимагали зупинити наступ, а місія французького генерала Ю. Бартелемі на переговорах у Ходорові в лютому 1919 р. навіть пропонувала демаркаційну лінію по Бугу (Західному), яка віддавала полякам Львів і весь Дрогобицько-Бориславський нафтовий басейн. Частина поляків на чолі з Пілсудським була на це згідна, але лідер польської ендеції Р. Дмовський взагалі заперечував можливість існування Галицької держави. У цих переговорах у Ходорові брав участь лідер українців С. Петлюра, який не дуже заперечував полякам. Лідерам ЗУНР Є. Петрушевичу і С. Голубовичу це, зрозуміло, не сподобалося. Переговори в Ходорові стали своєрідним переломним моментом, після якого провід Галицької держави чи не остаточно зрозумів авантюрність та зрадливість українців на чолі з С. Петлюрою і почав тісніше працювати з чехами. 2, 3

Зупинка бойових дій та переговори були на руку полякам, які пішли у контрнаступ. В ході весняного наступу 1919 р. армії Галлера в Галичині провідники ГД почали розглядати плани навіть щодо можливого союзу з Чехословаччиною на конфедеративних умовах. Про це велися переговори у Парижі з міністром закордонних справ Е. Бенешем. 11 квітня було підписано угоду між ЧСР і ГД з надією на плідне співробітництво. Сподіваючись одержати з Прикарпаття тисячі цистерн нафти за цінами нижче світових, чехи натомість зобов'язались постачати зброєю та спорядженням Галицьку армію, а також прислати великі партії вугілля, цукру і текстилю. Ще в січні було направлено офіційних представників, а в Станіславові та Самборі розгорнули роботу військові репатріаційні місії ЧСР, активно працював консул Д. Поллак. 2, 3

Польська окупація Галичини продовжувалася. Уряд УНР підтримував її в непрямий спосіб. В Прагу пішли петиції А. Бескида та інших русинських діячів з клопотанням про прилучення не лише північно-східних комітатів колишнього Угорського Королівства, а й Лемківщини до Чехословаччини, засуджуючи «сепаратизм українських політиків». Автори цих меморандумів вимагали захистити чехословацьким військом Прикарпаття з його мінеральними ресурсами від загрози ґеноциду з боку поляків. А преса Відня писала, що «Усамостійнення ... Галичини було б першим етапом до вилічення Польщі з меґальоманії» та «Одиноке надійне вікно Чехословаччини на цілу Східну Европу й сумежну Азію - це тільки самостійна Галичина». Польську окупацію краю осудила Партія сіоністів, що виступила за нейтральний статус Східної Галичини під контролем Ліги Націй. Цю позицію підтримав Л. Нам'єр, радник Міністерства закордонних справ Великої Британії, що виріс у с. Кошилівці під Заліщиками. Кампанію на захист ГД розгорнула діаспора в Канаді, де під керівництвом Горожанського Комітету проходили численні мітинги протесту в зв'язку з агресією Польщі, розгорнувся рух за виїзд галичан, здатних носити зброю, в Галичину. Широкій пропаганді галицького питання у США і Канаді сприяли протестаційні кампанії на захист Галицької республіки за участю тисяч емігрантів. Їхні резолюції скеровувалися в урядові структури цих країн, а також до Паризької мирної конференції та новоствореної Ліги Націй. У цей період зовнішньополітичний курс уряду Галичини був спрямований на відтворення незалежної Галицької республіки, так званої «Швайцарії Сходу», без зв'язку з УНР, провід якої уклав військово-політичний союз із Польщею. У Парижі делегацію галичан 25 травня 1919 прийняли В. Вільсон, Д. Ллойд Джордж і Ж. Клемансо. Вони переконували зосередити зусилля на боротьбі з більшовиками. А М. Лозинський та його колеги прохали зупинити польську агресію. 1, 2, 3, 5, 6

Союз трьох західнослов'янських держав як альтернативний шлях історії
Якщо у 1918 році відношення між Чехословаччиною і ГД були просто дружніми, то, коли Петлюра підписав союзний договір з Польщею, за яким Галичина (яка тоді вже була частиною УНР) відходила до поляків, все змінилося. Уряд ГД категорично сприйняв мирний договір С. Петлюри з Ю. Пілсудським, він був розцінений як зрада з боку соціалістичних партій, які «готові були торгувати побратимами». У відповідь на це галичани розірвали злуку з Директорією і направило свої сили на налагодження контактів з Чехословацькою Республікою*. 5 червня Є. Петрушевич та Т. Масарик підписують угоду про об’єднання Галицької держави та Чехословаччини на федеративних засадах в Західнославію** і доручають своїм урядам підготувати та втілити злуку. 1

Першочерговим завданням стає військова співпраця. В той час, коли в Галичину перекидалися чехословацькі військові, велися переговори із тими сусідами, з якими відкритого протистояння можна було уникнути. Наприклад, етнічні угорські землі відійшли до Угорщини, а та взамін вивела війська із Закарпаття та частини Словаччини і ґарантувала нейтралітет. Подібного договору було досягнуто також із румунами. Це дало змогу забезпечити собі тили на південному фронті і перекинути додаткові частини на фронт із Польщею. В скорому часі було надійно захищено нафтові родовища Прикарпаття і створено плацдарм для широкого контрнаступу — 7 червня почалася Чортківська офензива***. Наступ став можливим завдяки підмозі чехів, моравів та словаків, а також поставкам зброї із Чехії та США і увійшов в історію 20 століття як одна з найшвидших та найрезультативніших військових операцій. Галицька армія, підтримана чехами, зробила стрімкий і зухвалий рейд по окупованій тоді поляками Галичині, вийшовши до околиць Львова. Попри чергові заклики Антанти до переговорів, в кінці 1919 - початку 1920 спільні чехословацько-галицькі війська змогли витіснити поляків з усіх спірних земель в Чехії, Словаччині та Галичині. Таким чином міцно позначивши кордони майбутньої держави. 1

Незважаючи на протести поляків, які вимагали включити Галичину, «як споконвічно польські землі», до складу нової Речі Посполитої, чехословацько-галицька сторона мала військову перевагу. Через те полякам довелося відступити від своїх претензій. Заручившись підтримкою частини сильних гравців світу, на Паризькій конференції було переконано західні уряди у некомуністичності Західнославії загалом та Галичини зокрема, в тому числі і завдяки успішному стримуванню радянських військ на східному кордоні. Звісно, нова конфедерація взамін міжнародним ґарантіям та визнанню змушена була погодитися на нижчу від ринкової ціну на нафту та нафтопродукти на наступні 5 років для країн Західної Европи, при цьому зберігши за собою право на їх переробку і уникнувши в такий спосіб долі сировинного придатку. На Паризькій мирній конференції була встановлена ​​межа за якою до складу нової держави - Західнославії - входили такі території: Богемія, Моравія, чеська Сілезія, Словаччина, Закарпаття, Північна Буковина та Галичина. 1

Основою майбутнього союзу стало тісне співробітництво чеських будителів і галицької інтеліґенції ще в кінці 19 століття. Чеські та галицькі уґрупування спільно діяли в парламенті Австро-Угорщини. Через це, не дивлячись на протистояння з боку поляків, галицькі русини змогли отримати частину важливих адміністративних посад ще при Габсбурґах****. 1

Західнославія була федеративною державою, яка складалася з трьох рівноправних суб'єктів: Чехії, Словаччини та Галичини. В межах Чехії окремими суб’єктами були Богемія та Моравія, а в межах Галичини — Закарпаття, Галичина та Буковина. Згідно з Конституцією Західнославії, кожна з земель мала свій парламент та уряд, але всіх їх об'єднувала постать загального президента та координаційної ради. Першим президентом федерації став Томаш Масарик. Західнославія ґарантувала збереження національних прав, але були заборонені комуністичні партії та екстремістські організації, зокрема в Галичині зупинено формування реакційних українських товариств як аґентів ворожої держави. Відповідно, політично неспокійна частина німців покинула Судети, політично неспокійна частина поляків покинула чеську Сілезію та Галичину, політично неспокійна частина українців покинула Галичину. Це сприяло відсутності великих міжнаціональних конфліктів та збереженню стійкості держави. 1

Завдяки гармонійній федерації, де кожен із суб'єктів жив в балансі, Західнославія стала державою «національного миру». З 1920 року і по 1938 економіка країни показувала стабільне збільшення ВВП та індустріального розвитку.

Із сусідами було підписані мирні договори. Поляки не хотіли укладати угоду, вважаючи Галичину та чеську Сілезію своїми, але військова перевага була не на їхньому боці, та й тривала війна з УРСР і тиснули західні союзники, тож договір був вимушений. З Румунією та Угорщиною угоди, досягнуті ще за військових дій, були підтверджені. З СРСР було досягнуто договору при умові ненаданні притулку та підтримки керівництву УНР, що і так збіглося із офіційною позицією ГД. З Австрією взагалі не було проблем щодо договору, а з Німеччиною угода була укладена за умови доступу німецького капіталу до Судетів.

Швидко проходила робота із творення воєнізованих формувань. Ще до початку 30-х років Західнославія змогла створити кілька танкових полків і моторизованих частин армії. Це дозволило західнослов'янській Армії (ЗА) стати однією з найсильніших в Європі, на рівні з Армією Росії, Німеччини та Нової Речі Посполитої (НРП). Армія Західнославії складалася з трьох національних корпусів: Чеського, Словацького та Галицького. Фактично це були три незалежні армії, що в кінцевому підсумку стало основою для особливої маневреності та автономності частин Західнославії, що дозволило протистояти агресії з боку поляків і угорців. 1

Професор філолоґії С. Смаль-Стоцький, а разом з ним молоді дослідники Б.-В. Явор та Ю. Чибрас висунули та обґрунтували теорію двох гілок давньої слов'янської мови, у варіантах якої мовилося, що галицькі говори, маючи риси центральнослов’янськості, належать до західнослов'янського спадку загалом та до так званої чесько-словацької групи слов’янських мов зокрема. Інтелігенція і, насамперед, письменники стали попереду відновлення ширшого вживання галицизмів у своїх творах, філологи уклали словники і розробили мовні засади існування забутої галицької мови. Було здійснено перехід галичан на рідну мову (і навіть латинське письмо для її запису), що наблизило галичан до західнослов’янських мовних, історичних та генетичних родичів і сприяло відродженню рідної етнічності. 1, 4, 8

В історичному дискурсі появилося все більше досліджень про спільні періоди історії, зокрема час етногенезу слов’ян (саме землі між Карпатами та Медоборами були заселені славенами), входження Галичини та частини Волині до Великоморавської держави, Чеської держави Пжемисловичів, а також Великої Хорватії. Галичани також зверталися до історії свого незалежного князівства часів князів Ростиславичів, коли про Галицьку державу говорили як про рівню таким великим країнам, як Польське королівство, Русь та навіть Візантія.  4


мапа Великої Моравії в часи її найбільшої експансії за часів Святополка І від Вікіпедії

Роки спокійного життя закінчилися в 1938 році, коли Західнославія стала об'єктом зазіхання між Німеччиною, Угорщиною та Польщею. Паралізоване раптовим німецьким наступом та інфантильністю західних союзників, чеське керівництво дуже швидко втратило Судети. В той же час, словаки та галичани були категорично не згодні з перспективою перетворення в «Верхню Угорщину» і «Малу Польщу». Вони пожвавилися і діяли в двох керунках. По-перше, дуже швидко встановили контакти з А. Розенберґом, відповідальним представником Третього Рейху, намагаючись вибити найбільш вигідне для себе становище в очах німецької потуги. По-друге, для зміцнення своїх міжнародних позицій, Словацький і Галицький Корпуси почали війну з угорцями і поляками. Угорців вдається зупинити на етнічному кордоні, що стало можливо завдяки тому, що словаки та галичани перетворили міста Кошиці, Ужгород, Мукачево і Виноградово в справжні фортеці. Поляків ж вдається тримати на лінії Прикарпаття та Наддністров’я, де незабаром були створені укріплені споруди, які стали опорними пунктами Галицького Корпусу, з яких було зручно проводити спустошливі партизанські рейди на територію, окуповану ворогом. 1

Словаки з галичанами розраховували взяти противника змором, і це вийшло. Угорці погодилися на кордон по етнічній лінії, що дозволило спрямувати всі сили на польський фронт. Груба тактика поляків в Галичині викликала хвилю протестів на окупованих територіях, які були підсилені партизанською діяльністю. Західнославія зменшилася у території, але завдяки мобілізації словацьких та галицьких корпусів, збереглася як держава. А в Республіці Польській наростала криза. Криза, якою вирішили скористатися Росія з Німеччиною... 1


мапа Західнославії на початок ДСВ від товариства Res Publica

Таким чином, рішення проводу Галицької держави про об’єднання із Чеською в Західнославію виявилося результативним прагматичним кроком, який дозволив у міжвоєнний період зберегти державність, розвинути молоді державні інституції, підняти рівень освіти та культури, провести індустріалізацію краю та, особливо, покращити показники виробітку продукції сільського господарства внаслідок суттєвого збільшення внутрішнього ринку. Від об’єднання виграли всі його члени, адже Чехія отримала доступ до передусім відносно недорогих ресурсів та продукції сільського господарства, а Галичина — до технологій західного зразка, що дозволило їй провести індустріалізацію та за її рівнем майже досягти своїх західних партнерів по спілці. На початок Другої світової війни конфедерація мала високі показники економічного росту та, відповідно, приросту населення, обігравши за багатьма параметрами й суттєво більших своїх сусідів. Це створювало сильні передумови для ефективного військового опору загарбникам.


Примітки:
* Галичани справді розірвали злуку з УНР, але це сталося набагато пізніше, ніж могло би бути — в кінці 1919 року.
** Підготовчі угоди між ГД та ЧСР справді вже були підписані і галичанам залишалося лише зважитися самим на остаточну злуку та переконати ту частину чеського уряду, яка чомусь цофала.
*** Чортківська офензива справді відбулася, тривала 7-28 червня 1919 року, була блискавичною та героїчною, але захлинулася через брак зброї та амуніції в Галицькій армії.
**** Галицько-чеська тісна співпраця справді мала місце за часів Австро-Угорщини.

Джерела:
1. Владислав Борода. Друга частина з альтернативного міжвоєнного періоду: Історія Західнославії.
2. Кірсенко Μ. Β. ЗУНР І ПОЛІТИКА ЧЕХОСЛОВАЧЧИНИ.
3. Геополітичний простір ЗУНР та її зовнішньополітичні орієнтири.
4. Ю.Повала, Б.Явір. Галицько-волинсько-чеські мовні паралелі в творах 16-19 століть.
5. Чехія і справа Галицької державности. // Галичина і нові держави Европи. Львів-Відень, 1921. Видання "Українського прапору", 32 с.
6. Югославія і справа Галицької державности. // Галичина і нові держави Европи. Львів-Відень, 1921. Видання "Українського прапору", 32 с.
7. Семен Шевчук. Пора сказати правду про наші визвольні змагання добитися волі для Галицької Землі.
8. Валентин СТЕЦЮК. Скільки гілок у слов’янства.