Записки штрикові

[borys_javir]

У поїзді...
Зайшов я у потяг Тернопіль-Ходорів. Пройшовся вагоном у пошуках місця, де сісти. Не було доволі зручного для мене. Пішов у наступний вагон. Там вільних місць було багато, але було так зимно, що я вирішив повернутися у попередній, де було суттєво тепліше. Ледве заходжу, як якийсь хлопака по-дружньому легко копає мене у ногу і каже "здоров". Я, звісно, привітався. І тут він починає згадувати, що ми знайомі, що зустрілися тому 5-6 чи навіть 8-10 років на "співучці", де я у компанії друзів та знайомих грав на гітарі (це при тому, що я на "співучці" не тусувався, на гітарі не граю), починає називати якихось спільних знайомих (яких я не пригадую чи не знаю взагалі)...
Обличчя того хлопця було мені знайомим, тому я не заперечував, що ми могли знати один одного, але те, що він плутав обставини, за яких ми познайомилися - то це точно...
Зав'язалася розмова, в ході якої він пропонує мені спочатку чай, а потім горівку. Ні того, ні того мені не хотілося, а він зрозумів моє "ні", пояснивши це словами "ти і тоді був проти горівки". Від горівки і його тато відмовився, а чай пив... Чай з термоса, теплий...
А Ігор (так звати хлопця) далі згадував обставини, за яких ми могли познайомитися. Згадав за свою колишню Катьку, яку начебто я міг знати, бо був, ймовірно, в її "тусовці". Потім "виявилося", що я вчився в центрі (насправді, на Новому світі) і мав би знати якихось Бекгема (то не відомий футболіст, я вулична кличка якогось хлопця) та Марушу (також кличка хлопця). Їх я також не знав. Але Ігор не вгавався і продовжував шукати у пам'яті події та людей, які нас єднають ...
З часом прийшов Славко, чоловік пенсійного віку, якого знав Ігор. Хлопака взявся розказувати йому про свою господарку. А її у Ігора є доста - купа свиней, курей, кілька кіз, котів, псів і сила-силенна голубів. Правда, жінки він ще не має, бо з Катькою, яка пиячила і всі гроші тринькала на випивку, розійшовся і нової "половинки" ще не знайшов...
А я з його татом поговорив про політику і релігію та про всяке різне... За той час я пригадав, де бачився з Ігором - на "помаранчевій революції"... Я тоді стояв постійно на площі, був старшим над частиною наметового містечка, от і приходили люди різні поговорити, зігрітися до бочки з вогнем...
От і зупинка, на якій виходили Ігор з татом. Прощання. Може, ще зустрінемося...
Може...
І нехай ведуться у них воли і корови... Та й жінка роботяща най знайдеться, бо Ігор, хоч і простакуватий, та в господарці тяму має...

Ходорів...
Потяг їхав до Ходорва, але заїхав чомусь трохи дальше. Став кілька кілометрів за станцією. Провідниця назвала машиніста кількома "теплими" словами і, мабуть, з просоння, вказала мені та ще одному чоловікові невірний керунок до двірця (ми сперва не знали, що він невірний).
Я йшов досить скоро, пройшовся трішки штрикою по свіжому повітрі, але місяць поміг мені зорієнтуватися у сторонах світу і я зрозумів, що йду не туди - не на Ходорів, а на Львів. Змінивши керунок ходьби на протилежний, досить швидко прибув на ходорівський двірець...
За прогульку тільки радий, адже люблю ходити свіжими, навіть морозними ночами, коли повня чи загалом світло. У такі моменти сніг у лісі виблискує сріблом, навколо місяця утворюється веселковий ореол, а дерева кидають довгі чорні тіні. Краса неймовірна...

Борислав...
Ну, тут все почалося з того, що дорогу мені перейшла чорна кітка...

повня у Ходорові

_ _ _
2012-03-09
Борис Явір Іскра