Середземськi Вогнi | Передісторія

[borys_javir]

на основі скандинавських міфів та реальних подій

Давно то було... Ще як із засніжених вершин Асґарду чорні вóрони Одіна споглядали на світ, як біловолоса Фрея із льодових кристалів носила осяйне намисто, а хитрий Локі викладував рунами доріжки долі...
От тоді і починається наша історія...

Середземськi Вогнi
Стародавні рукописи відкривають таємницю...
Ніщо не сховається перед нею...

• Передісторія • Південне королівство • Ігри Локі • Раґнарок • Країна Юності •
словник імен

Передісторія

Альфгейм... Країна ельфів... Духів лісу, гір і рік, духів вітру і дощу, грому та блискавки, дня і ночі... Повелителів драконів... Ще з прадавніх часів ці ельфи ділилися на світлих та темних. Світлі літали разом з вітрами, населяли ліси, ріки і хмари, були ельфами дня і сонячного світла. А темні ж жили у горах, були ельфами ночі і місячного світла... З кожного ельфійського роду по одному принцу чи принцесі було в ельфійській раді, в Старому місті (Ольденґарді).
У ті часи на краю Альфгейму, краю радості і блаженства, під керівництвом мудрих ельфів проживали мирно між собою ґноми та ветти, які тут оселилися, рятуючись від йотунів. Ґноми населяли переважно печери та ліси, гори, займалися полюванням... А ветти проживали на рівнинах і луках, займалися землеробством, випасали на запашних травах худобу... На чолі кожного народу стояли розумні королі, які дбали про своїх підданих...
А землі Середзем'я із безкінечними лісами, величними ріками та високими гірськими хребтами були заселені людьми... А за Середзем'ям був Йотунгейм, який ще називали Мьоркер, тобто край Темряви. Там проживали жорстокі та свавільні тролі — демонічні істоти та руйнівники. Часом можна було тут зустріти якогось троля чи йотуна... Границі між краями були непорушними...
І так було з споконвіку...

Але зло не дрімає... Воно завжди шукає можливості зруйнувати мир і злагоду, сіє заздрість і непорозуміння...

У Настороженому місті, на пограниччі Альфгейму і Середзем'я, правила темна ельфійка Фьорадері. Її владі підкорялися північні вітри, які приносили у Середзем'я зиму.

Одного разу гуляла Фьорадері у своєму саду посеред троянд та декоративної шипшини. І раптом перед нею постає Чорна тінь. Фьорадері від несподіванки перелякалася, але виду майже не подала.
- Ти хто? - мовила ельфійка.
- Я — Хранитель Долі, Дух руйнації, - почулося у відповідь наче звідусіль.
Згадала Фьорадері стародавні рукописи про Храм Місяця в Місячних гаях у Країні Грому (Трумурґарді), де раз на сто років засідають Хранителі Долі. На великому круглому вівтарі коло Колодязю Вічності вони кидають руни Одіна з дерева Іґґдрасіль, аби знати, що ж має бути в майбутті, чого слід остерігатися і що варто чинити, аби зменшити неґативний вплив обставин. Хранителів Долі було двадцять чотири — на кожну руну, а двадцять п'ятим Хранителем вважалися самі руни.
- Фьорадері, - лунав голос, - ти привернула увагу абсолюту...
Над садом згущувалися темні хмари...
- Фьорадері, тебе чекає великий чин, життєве завдання...
- Розказуй, - ледве з себе видавила вражена принцеса.
- Ти — правнучка ельфійського короля, ти могла б мати більше, ніж маєш...
- Ти про що?
- Я про те, що ти заслуговуєш більше, ніж пограниччя із Середзем'ям, більше, ніж Насторожене місто... Ти заслуговуєш корони!
На обличчі Фьорадері появилася горда посмішка. Так, вона правнучка короля, і трон міг би і їй належати. Що там, на вибраний радою термін? Та на вічність!
- Кажи, що маю робити... - твердо відказала ельфійка.
- Ти маєш з Храму Сонця в Старому місті викрасти символи королівської влади та влади над Середзем'ям — діадему та меча...
І зник Дух руйнації...
- І все? А що ж далі? - крикнула Фьорадері услід, але відповіді не було. Лиш пішов дрібний дощ і блискавка з громом розтяли небо на дві половинки...

Незабаром увесь Альфгейм облетіла страшна новина — хтось, розбивши ворота у Храмі Сонця, викрав з-під захисту золототубого грифона з білими крилами і головою орла символи влади — корону та меч. Чорні хмари нещастя та війни сходилися над країною ельфів... І приносили їх північні вітри...
Тим часом, Фьорадері, заручившись військовою підтримкою ґномів та веттів, узяла ельфійську столицю. Ельфи, застані зненацька, спочатку навіть не оборонялися. Нова правителька тут же скликала раду, аби її проголосили королевою довіку і офіційно скинули короля Вірґіна. Сама ж ґарантувала безпеку для всіх ельфійських принців та принцес, які приїдуть. І суворо погрожувала тим, які не приїдуть.
Через кілька днів захоплена столиця приймала ельфійську знать — їхали чи не всі колись можливі претенденти на корону - принци та принцеси. Давно місто не бачило такого шику і краси. Але самим принцам і принцесам було не до того - їх турбували питання, пов'язані із зміною влади та можливістю воєнних дій.
Почалося засідання ельфійської ради. Шум і гамір. Погрози зі сторони Фьорадері та старих ельфів, очікування короля Вірґіна, якого так і не було.
Раптом в залу зайшов світлий ельф Бор-Іс — принц Країни Грому, родич короля. Усі втихли, навіть Фьорадері. Бор-Іс усіх оглянув суворим поглядом з-під лоба. Почалося перешіптування, Фьорадері крикнула:
- Кого ми бачимо! Це ж родич короля-боягуза! Куди ти сховав свого кузена??
Прихильники та родичі темної ельфійки почали повторяти її питання услід за нею. Бор-Іс стукнув по долівці своєю чарівною палицею, усі втихли.
- Вірґіна тут нема не через страх перед Фьорадері! Вірґін за містом стоїть із військом світлих ельфів нашого краю! - мовив Бор-Іс.

Залом покотилося перешіптування, Фьорадері зблідла — не все так легко таки пішло.
- А ви, невірні, зібралися тут на догоду цієї зрадниці? - риторично мовив принц Країни Грому. - А ти, Фьорадері? Як ти посміла тисячолітні наші закони порушувати?
- До мене приходив Хранитель Долі! - відказала темна ельфійка. - Він мені передав послання рун!
Поміж ельфами знов почалося перешіптування, яке скоро ж само і завершилося. На обличчі Бор-Іса майнула іронічна посмішка:
- Рун, кажеш? Із храму Місяця? Так?
- Так! - ствердила Фьорадері.
- Ах, значить оцих рун! - сказав Бор-Іс і витягнув з‑під плаща мішечок з рунами.
Фьорадері зніяковіла. Світлий ельф продовжував:
- Храм Місяця уже давно занепав... Місячні гаї заростають терном... Колодязь Вічності заболочений... Я їх відновлюю... Але цими рунами Хранителі Долі не ворожили вже досить тривалий час! Тому твої видіння — то ілюзія твоєї гордої уяви!
У залі почалися перемовини ельфів. Навіть ті, які були на стороні Фьорадері тепер переходили до прибічників короля. Бор-Іс вів мову далі:
- А поки ви тут розбираєтеся за владу, війська тролів перейшли границю і наближаються до наших міст... Тому зраду треба засудити і разом виступити на захист нашого краю!
Почалися розмови, мовляв у ельфів замало сил і військ, що воювати на своїй землі ще не доводилося, що немає досвіду...
- Невже мечі ваші заржавіли? Невже стріли у сагайдаках поломалися? Невже дух ваш зм'як? - лунали гнівні слова Бор-Іса.
Поміж ельфами ширилося сум'яття і сумнів. Аж раптом з кола виступила принцеса світлих лісових ельфів Віска:
- Наші луки готові воювати разом із вашими мечами. Лісові ельфи не скоряться перед нікчемними тролями!
У залі запалала тиша. Бор-Іс вдячно посміхнувся та кивнув головою до Віски.
- Темні ельфи південного вітру воюватимуть з вами, - із залу почувся голос принцеси Верндарі.
Чимраз, то більше ельфійських принців і принцес приставало до війни. Фьорадері було покарано жорстоко: її спалили на чарівному вогнищі блакитного вогню, прах був спущений у води Великої ріки, аби було наукою для інших — не порушувати давні праведні закони... Перед смертю темна ельфійка встигла промовити закляття, яке винищило королівську верхівку ґномів і веттів. І поки не появиться нова, то не буде у краю миру і злагоди...

Війна затягувалася... Чорні вóрони літали над полями, виїдаючи очі загиблим воїнам... У вогні та печалі стояв Альфгейм. Дими пожеж високо підносилися над містами та селами... Народ ельфійський проклинав тяжкими словами Фьорадері та її жагу влади, але минулого не повернути...
У важких боях ламалися стріли у тілах ворога, дзвеніли мечі, пускаючи палаючі частинки металу...
Гірські ельфи під проводом принца Бор-Іса тиснули ворога з півночі, завдаючи жорстоких ударів з фронту. Тролі та йотуни поступово відступали, залишаючи за собою лиш випалені землі, отруєні криниці та сльози нещасних...

Але боротьба не була легкою... Багато смертей — ціна майбутніх перемог...
Громи і бурі ельфів під керівництвом принца Бор-Іса били ворога в тилу та на передовій, ослаблюючи його...
Стріли лісових ельфів були точні і немилосердні. Принцеса Віска вела своє військо вперед впевнено і стрімко, не залишаючи противникам можливості до нових наступів... Вороги раз-у-раз попадали у засідки...

Здавалося, не було просвітку цим війнам...
Принц Бор-Іс та принцеса Віска викликали Червоного дракона. Вереском і криком розсік він темне від димів і грозових хмар небо, вогнем ясним випалював тролів та їхніх союзників, і, підсилений ельфами, відтісняв їх з Альфгейму та Середзем'я. Ворог відступав...
Тяжкою була перемога. Але не принесла вона очікуваної радості, адже, як виявилося, діадему і меча, символів влади над Середзем'ям, так і не вдалося повернути... До того ж, збулося прокляття Фьорадері — загинули король і королева ґномів і веттів, обірвалася династія...

Після війни було зібрано ельфійську раду знову... В Ольденґарді зібралися принци і принцеси, аби вирішити, що ж робити далі...
На новій раді ельфів було вирішено, що ґноми і ветти мають покинути Альфгейм і відправитися жити у гори Середзем'я — там їхня нова домівка. Альфгейм залишається тільки для ельфів, які відбудують його у новій славі та величі...
А щоб зняти силу прокляття Фьорадері ґноми та ветти отримали завдання — відновити королівські династії та знайти знайти втрачені діадему та меча... У наставники їм призначено ельфійських принца Бор-Іса, принцесу Віску та принцесу Верндарі, які і допоможуть визначити майбутніх короля та королеву ґномів та веттів...
Перехід на нові місця був важким... Осінь і зима, весна... І ось літо, нова домівка... Незнайомі ліси, незнайомі ріки... Усе треба починати заново... А ще напади вцілілих після війни тролів... Боротьба за життя...

Чи вдасться здійснити задумане? Чи вдасться побороти тролів та їх союзників, які ще залишилися у лісах Середзем'я? Чи вдасться відновити лад і мир у краю? Що принесе новий день в історію Альфгейму?

З надією на майбуття, ельфійський літописець...

Над текстом працювали:
легенда — Борис Явір Іскра
хроніка — Борис Явір Іскра, Христина Качмарик, Катерина Старко, Анастасія Качмарик, Богдана Бідюк, Тетяна Ромах, Оксана Стрільчук
© 2009-2013 роки