![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Галицько-руська війна 1099 року
5 May 2016 01:22 pm
Галицько-руська війна 1099 року
На початку 1080х років сини Тмутараканського князя Ростислава були запрошені на престоли княжих міст Галичини. В 1084 році Рюрик осів у Перемишлі, а кількома роками пізніше - Володар у Звенигороді, Василько у Теребовлі (варто нагадати, що всі згадані міста існували задовго до того, як їх згадано у Літописі Руському, та навіть більше - були столицями місцевих державних утворень). Союзним галицьким землям довелось відстоювати право на власну державність в боротьбі з польськими, угорськими та київськими завойовниками: 1087 року брати відстояли Звенигород (від руки галицького найманця загинув князь Ярополк), 1092 року - захистили від угрів Перемишль. В 1097 році київський князь Святополк (брат Ярополка) наказав схопити та осліпити князя Василька, який повертався з Любецького з'їзду Рюриковичів, але Володар швидко зібрав військо та визволив осліпленого Василька з полону (брати ще довго мстилися кривдникам).
Навесні 1099 року (орієнтовно, в березні) Святополк завдав поразки волинському князю Давиду і вторгся в Галичину. Вирішальна битва між русами та галичанами відбулась на галицько-волинському кордоні в урочищі Рожне Поле (між Золочевом та Буськом). У Літописі Руському події описані так: "Святополк же, прогнавши Давида, почав замишляти проти Володаря і проти Василька, говорячи: «Адже се є волость отця мойого і брата». І пішов він на них, і коли почули це Володар і Василько, [то] пішли вони насупроти. [...] І рушили вони одні супроти одних до бою, і зступилися полки, і багато людей благочестивих бачили хреста над Васильковими воями, що піднісся вельми. І коли сталася велика битва і багато падало з обох військ, побачив Святополк, що битва люта, і побіг, і прибіг до Володимира. А Володар же і Василько, перемігши, стали тут, кажучи: «Доволі нам обом на межі своїй стати». І не пішли вони нікуди". Битва закінчилась цілковитою перемогою галицької дружини Володаря і Василька.
В квітні місяці, коли Святополк ще сидів у Володимирів, сталося на небі дивне знамення, про яке Літопис згадує так: "У сей же рік було знамення над Володимиром у місяці квітні: [стояли в небі] два круги, а в них — наче сонце, [зранку] і до шостого часа, а вночі — наче три дороги світлі, аж до зірниць". Контекстуально, знамення свідчило про поразки русів, але київський князь не звернув на це уваги.
Після поразки в битві на Рожному Полі, київський князь Святополк Ізяславич намовив угорців проти Ростиславичів, виславши на війну також свого сина Ярослава. Десь у квітні змовники оточили Перемишль. В Густинському літописі сказано, що: «...вийшла Ланка, княгиня перемишльська, мати Володарева, до Коломана, молячи його, щоб він не мучив облогою неповинний город і людей», але кульгавий Коломан відіпхнув свою рідну стареньку тітку ногою: «Негоже хороброму царю з жінками дружбу мати». Очевидно, на прохання матері, Володар прийшов у Перемишль на поміч. Волинський князь Давид вступив в союз з галичанами і привів на допомогу половців, які під час битви під'їздили до ворожого війська невеликими загонами, з ходу засипали його стрілами з луків і швидко відступали. Літопис Руський так описує події: "Ярослав, син Святополків, прийшов з уграми, і король Коломан [...], і стали вони довкола Перемишля по Вягру, а Володар заперся в городі. Давид же, у той час прийшовши з Ляхів, посадив жону свою у (брата її) Володаря, а сам пішов у Половці. І зустрів його [хан] Боняк, і вернувся Давид, і рушили вони оба на угрів. І коли вони ото йшли, і стали на нічліг, і коли наступила опівніч, то Боняк, уставши, від’їхав од війська і почав вити вовчим голосом. І відвився йому вовк, і стало багато вовків вити. Боняк тоді, приїхавши, сказав Давидові: «Побіда нам є над уграми завтра»...". Угорці дали втягнути себе у бій, погналися за половцями і були оточені ними та галицько-волинською раттю. Внаслідок злагоджених дій половців, волинян та галичан, угри втратили бойовий порядок, були збиті у натовп та в боях і під час невдалої втечі втратили чи не половину війська. Ярослав ганебно втік у польські землі (поляки вже як понад півстоліття були союзниками Києва проти Галичини).
Черговий виступ угрів на боці Києва фактично розірвав тривалу угоду між галицькими та угорськими правителями і Ростиславичі уклали союз із Візантією, яка боролася з Угорщиною (союз укріпили шлюбом: донька Володаря Ірина вийшла заміж за Ісаака, сина візантійського імператора Олексія Комнена). Поразки на Рожному Полі та на Вягрі надовго поклали край претензіям київських князів на галицькі землі. Святополк і пізніше заклика́в інших князів проти Ростиславичів, але, ясна річ, не знайшов союзників для походу. Переможні для галичан події дозволили Володарю та Василькові закріпити незалежність Галичини від Києва і закласти підвалини майбутньої могутності Галицької держави.
Післямова: Саме вшанування цієї дати могло би бути як своєрідний "День Галичини", питання про який піднімалося тому кілька років і активно обговорювалося на різноманітних громадських дискусіях.
З річницею перемоги над східними ордами, галичани!
Перемагали і перемагати будемо!
Галичино, будь щаслива!
• Крип'якевич І. Галицько-волинське князівство. Київ, 1984. — С.69—70.
• ЛІТОПИС РУСЬКИЙ. Роки 1096 — 1110.
