ФАШИЗМ. Коротко про...Борис ЯВІР ІСКРАПомилкою багатьох філософів було і є не пізнавати суті питання. Вони часто вловлюють зовнішні ознаки, не вміючи проникнути в глибину. Саме тому багато з тих, хто пише про фашизм, пишуть про нього як про частину правої ідеології, хоч, насправді, фашизм переважно лівий, і псевдоправий.
Ідеологія фашизму тільки ззовні, через примарні алюзії до основ правої ідеології, здається правою (як то вважали Метью Лайонс, Умберто Еко), насправді ж вона “загальна”, навіть більше — вона ліва, адже, якщо права ідеологія за основу має природність, то фашизм, навпаки, або підміняє, гіпертрофує, збочує природність, або ж бореться з нею, що є ідеологічним лівацтвом (матеріалізація людини, відкидання духовності, боротьба із ієрархіями та природними ролями, тощо). Дуже гарно (власне гарно, але не зовсім правильно) ознаки фашизму вказав Умберто Еко. Але він, обдурений тоді ще не до кінця зрозумілими подіями початку та середини 20го століття, не заглянув в суть явища, і, тим більше, не спрогнозував, що з часом фашизм сам проявить свою лівацьку натуру, про яку прямо чи побіжно висловилися Арнольд Тойнбі, Іван Павлов («джерелом фашизму став більшовицький переворот у Росії»), Норберт Нойхауз, Джона Ґолдберґ, Джордан Б. Пітерсон чи Ален де Бенуа. І, хоч, багато перших ідеологів фашизму черпали своє натхнення у творах правих філософів, як то Фрідріх Ніцше чи Юліус Евола, сама ідеологія у своїй суті зародилася як реакційна та оманлива, тобто ліва (причому, як ідеологія лівої — Соціалістичної партії).
Відтак, до основних ознак фашизму належать:
1.
Псевдотрадиціоналізм. Зацикленість на вибірковій традиційності (старій чи новопридуманій), втрата зв'язку із першоосновою, але культивування звичаю без його конечного розуміння - «звичай заради звичаю». Відтак, розвиток вчення неможливий, адже певну (вигідну фашистам) «правду» було оголошено раз і назавжди, і все, що можливо зробити - продовжувати повторення недозрозумілого «одкровення». Це зближує фашизм з семітським культом пророків («боже одкровення») і віддаляє від европейських політеїстичних язичницьких культів, які не мали кимісь даних / проголошених істин, а перебували у постійному розвитку, беручи натхнення у природності.
2.
Ультраконсерватизм. Відмова від модернізму, розвитку, еволюції, поступу. Раз дана «правда» не може бути змінена, замінена чи переосмислена. Відкидання критики, адже критичність шукає відмінності, порівняння, що веде до модерності, поступу. У модерній культурі наукова спільнота вважає незгоду інструментом для заохочування розвитку вчення. Для фашизму незгода є зрадою.
3.
Ірраціоналізм. Звичай заради звичаю. Дія заради дії. Ніякого критичного мислення, жодного сумніву. Раз дана «правда» не терпить запитань. Заперечення законів природи, спроби будувати «новий лад», при тому руйнуючи чи підміняючи природні основи суспільства. Звертання до емоцій, їхнє спрощення та чітка, хоч і непряма, реґламентація.
4.
Ксенофобія та альтерофобія. Штучна гра на природних стадних рефлексах, на страху іншості. Семітська установка виключності, винятковості. Нав'язування спільного низького стандарту ідентичності, оголошення всіх інакодумців ворогами. Витворення явищ зовнішнього та внутрішнього ворога, з яким «потрібно невпинно боротися». Зациклення на конспіраціях, змовах.
5.
Комплекс меншовартості. Постійна потреба у приниженні ворога, як «відплата за роки (століття, тисячоліття) принижень». Послідовники фашизму водночас мають відчувати і тиск ворога, і, що вони можуть його подолати (через постійну зміну риторики, ворог водночас є надто сильним і надто слабким). З комплексу меншовартості виходить надута «елітарність», яка проявляється через зневагу до слабших, чи тих, хто в силу обставин не дасть здачі. За типовою фашистською ідеологією, послідовник належить до «найкращого народу / класу в світі», члени організації чи партії є «найкращими громадянами», а кожен громадянин може (і навіть мусить) стати членом партії чи організації.
6.
Перманентна / постійна війна. Немає «боротьби за життя», є тільки «життя для боротьби». Гіпертрофований і перекручений культ героїзму, причому героєм можна стати не завдяки постійному прижиттєвому чину, а внаслідок навіть безглуздої смерті, але во ім’я ідеї / нації / держави / бога, що відображає не героїзм природний, язичницький, а семітське мучеництво. Культ смерті також сублімується через питання сексу: сувора регламентація сексуальності, зосередження на окремих питаннях, нав'язування гіпертрофованих поглядів (наприклад, насаджування лгбт-ідеології). Боротьба націй, боротьба класів, боротьба ідентичностей як самоціль, але не як інструмент. Має алюзії до семітської ідеології радикального дуалізму, постійної боротьби «добра» зі «злом», в той час як язичництво зосереджене на питаннях гармонії / рівноваги та розвитку.
7.
Тоталітаризм. Зрівняйлівка та колективізм. Зведення різноманітності особистостей, ідентичностей та народів до єдиного образу. Окремі особи не мають прав чи власної волі, є тільки народ / нація / держава / клас, неподільний і як результат концентрації «суспільної волі». Підміна «волі народу» волею керівників організації, партії. Масовий ідеологічний терор. Узурпація громадської думки: окремі діячі проголошують себе «активістами», «лідерами громадської думки», а потім виявляється, що вони і є «народ».
8.
Новомова. Прості «квадратні» формулювання, табу та цензура, підміна та спрощення понять, з метою обмеження інструментів критичного мислення та контролю над семантичним полем.
Рідко буває «чистий» фашизм — зазвичай, він фраґментарний, частковий. Навіть кілька його ознак не можуть бути підставою для звинувачення у явищі, хоча ознакою тривожних тенденцій є. Це важливо розуміти, адже, як зазначив Умберто Еко, «хоча політичні режими можна скинути, а ідеології – розкритикувати та делегітимізувати, за режимом та його ідеологією завжди ховається спосіб мислення і відчуття, набір культурних звичок, туманність незрозумілих інстинктів та незбагненних потягів». Відтак, бентежать не тільки альтерофобія, ірраціоналізм, войовничість, тоталітарність різноманітних «антифашистів», ґендер-активістів, «борців за соціальну рівність» тощо, не тільки їхня новомова із словниками табуйованих / цензурованих «нетолерантних» слів, скільки мовчазливе потурання загалом. Виходить, цей загал є настільки слабким, що потребує і навіть заслуговує на «домінаторів», як квінтесенцію колективного фашизму.
Хунта буде?
.
зображення: частина обкладинки книги Джони Ґолдберґа «Ліберальний фашизм» ![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
